Велетень був одягнений у величезний чорний светр із високим загорнутим коміром (більшого Персі в житті не бачив!), чорні штани й чорні шкіряні чоботи з настільки довгими й вигнутими носами, що вони могли б належати блазневі. Він ходжав помостом, оглядаючи бронзовий глек розміром з Персі.
— Ні, ні, ні, — бурмотів велетень собі під ніс. — Де сенсація? Де зміст? — потім він крикнув у темряву: — Оте!
Персі почув шаркання вдалечині. З мороку вийшов ще один велетень. На ньому був достоту такий самий чорний одяг. Єдина відмінність була у волоссі зеленого кольору замість пурпурового.
Перший велетень лайнувся.
— Оте, чому ти так чиниш зі мною щодня? Я ж сказав тобі, що сьогодні надягну чорний светр. Ти міг вдягнути будь-що, окрім чорного светра!
От кліпнув, наче щойно прокинувся.
— Я гадав, ти вдягнеш сьогодні жовту топу.
— Це було вчора! Коли ти показався у жовтій тозі!
— Ой. Справді. Вибач, Ефі.
Обличчя брата спотворилося від люті. Вони без сумнівів близнюки, тому що мають однаково потворні обличчя.
— І не називай мене Ефі! — випалив Ефі. — Зви мене Ефіальтом. Так мене звати. Або можеш скористатися моїм сценічним ім’ям «Великий Ф»!
— Я досі не певен щодо цього сценічного імені.
— Дурня! Воно бездоганне. Як там тривають приготування?
— Добре. — Ота, здавалось, не переповнював ентузіазм. — Тигри-людожери, розпилювання... Як на мене, було б чудово мати кількох балерин.
— Жодних балерин! — рявкнув Ефіальт. — І ця штука. — Він з огидою помахав на бронзовий глек. — Що воно робить? Це не захопливо.
— Але це основа вистави. Він помре, якщо інші його не врятують. А якщо вони з’являться за розкладом...
— Ох, ще й як з’являться! Перше липня, календи липня, священний день для Юнони. Саме цього дня матір хоче знищити цих дурнуватих напівбогів і добряче досадити Юноні. До того ж, я не збираюсь платити за понаднормову роботу цим примарним гладіаторам.
— Ну, тоді всі вони помруть, і ми почнемо нищити Рим. Точнісінько так, як хоче мати. Це буде бездоганно. Натовп нас полюбить. Римські привиди від такого у захваті.
Ефіальт не здавався переконаним.
— Але цей глек просто стоїть тут. Ми не можемо його повісити над вогнем, розчинити у ванній з кислотою чи ще щось подібне?
— Він потрібен нам живим ще декілька днів, — нагадав брату От. — Інакше семеро не повірять і не поспішатимуть до нього на порятунок.
— Гм. Мабуть. І все ж мені б хотілося трохи більше криків. Ці повільні смерті — занадто нудні. А що там з нашою талановитою подругою? Вона готова приймати відвідувача?
От скривився.
— Я дуже не люблю з нею розмовляти. Вона змушує мене хвилюватись.
— Але вона готова?
— Так, — неохоче промовив От. — Вона готова багато століть. Ніхто не зрушить цю статую з місця.
— Чудово. — Ефіальт збуджено потер долоні. — Це наша велика можливість, брате!
— Такої самої думки ти був про наш останній виступ, — пробурмотів От. — Я шість місяців провисів у тій крижаній глибі над Аетою, а про це ніде навіть не написали.
— Цього разу все інакше! — наполіг Ефіалт. — Ми започаткуємо новий формат у сфері розваг! Якщо матір буде задоволена, вважай, що ми отримали свій квиток у світ слави та багатства!
— Як скажеш, — зітхнув От. — Хоча я однаково вважаю, що ті костюми балерин з «Лебединого озера» виглядали б чарівно...
— Жодного балету!
— Вибач.
— Ходімо. Оглянемо тигрів. Хочу запевнитись, що вони голодні!
Велетні пошкандибали в морок, а Персі повернувся обличчям до глека.
«Мені треба подивитись усередину», — подумав він.
Він наказав сну підійти до глека. А потім — потрапив усередину.
У глеку тхнуло заіржавілим металом. Єдиним джерелом світла було тьмяне пурпурове сяйво, що надходило від темного меча. Його клинок зі стигійської сталі спирався на внутрішню стінку резервуара. Поряд із мечем, зігнувшись калачиком, лежав змучений хлопець, одягнений у рвані джинси, чорну футболку й стару льотну куртку. На його правій руці блищав срібний перстень з черепом.
— Ніко! — покликав Персі, але син Аїда його не чув.
Посудина була цілковито запечатаною. Повітря поступово закінчувалося. Ніко лежав із заплющеними очима і слабко дихав. Здавалось, він медитував. Його обличчя ще більше зблідло й схудло після останньої їхньої зустрічі.
На внутрішній стінці глека Персі помітив три позначки: вочевидь, Ніко надряпав їх мечем (можливо, минуло три дні відтоді, як його ув’язнили?).