Важко було повірити, що він тривалий час протримався без кисню. Навіть уві сні Персі почав панікувати через брак повітря.
А потім він дещо помітив біля ніг Ніко — розсипані блискучі предмети, розміром не більші за молочні зуби.
«Зерна, — усвідомив Персі. — Гранатові зерна. Три він уже з’їв і виплюнув кісточки. П’ять досі вкриті темно-червоним м’якушем».
— Ніко, — промовив Персі. — Де це місце? Ми тебе врятуємо...
Зображення поблякло. Пролунав дівочий голос:
— Персі.
Спочатку Персі подумав, що досі спить. Без спогадів він протягом багатьох тижнів бачив сни про Аннабет — єдину людину, яку він пам’ятав з минулого. Коли хлопець розплющив очі, а його зір прояснився, він зрозумів, що вона справді перебуває поряд.
Вона сиділа біля койки й усміхалась до нього.
Її світле волосся розсипалося на плечі, а очі кольору грозових хмар радісно блищали. Він пригадав свій перший день у Таборі Напівкровок, п’ять років тому, коли він оговтався від шоку й побачив Аннабет, яка нахилилася над ним. Вона сказала тоді: «Ти пускаєш слину вві сні».
Так вона проявляла свою ніжність.
— Щ... що відбувається? — запитав він. — Ми вже прилетіли?
— Ні, — ледве чутно промовила вона. — Зараз північ.
— Тобто...
Серце Персі закалатало. Він усвідомив, що лежить у ліжку у своїй піжамі. Швидше за все, знову під час сну пускав слину або, принаймні, видавав дивні звуки. Без сумнівів, у нього на голові через подушку утворилося якесь гніздо, а з рота тхнуло.
— Ти прокралась до мене в каюту?
Аннабет пустила очі під лоба.
— Персі, тобі виповниться сімнадцять за два місяці.
Ти серйозно боїшся, що тебе покарає тренер Хедж?
— Ну, а ти бачила його битку?
— До того ж, Риб’ячі Мізки, я подумала, що нам не завадить прогулянка. У нас зовсім не було нагоди залишитися на самоті. Я хочу показати тобі моє улюблене місце на кораблі.
Серце Персі продовжувало калатати, але зовсім не через те, що він боявся тренера.
— Можу я спочатку зуби почистити?
— Обов’язково це зроби! Бо інакше я тебе не поцілую. І причешись заодно.
Як на трирему, корабель був величезним, але однаково здавався Персі затишним, бо нагадував гуртожиток школи в Йєнсі, або будь-якого іншого інтернату, з якого його виключали. Вони з Аннабет прокралися на другу палубу. Персі ще нічого на ній не бачив, окрім медпункту.
Аннабет провела його повз машинне відділення, що походило на дуже небезпечну механізовану шведську стінку з трубами й поршнями, які стирчали з центральної бронзової сфери. Кабелі, схожі на велетенську металеву локшину, звивалися підлогою й здіймалися по стінах.
— Як ця штука взагалі працює? — спитав Персі.
— Гадки не маю. А я єдина, окрім Лео, хто вміє нею керувати.
— Підбадьорливо.
— Усе має бути гаразд. Вона тільки одного разу погрожувала вибухнути.
— Ти жартуєш, сподіваюсь.
Дівчина усміхнулась.
— Ходімо.
Вони минули комори та арсенал, вийшли на корму й наблизилися до подвійних дверей, що вели в простору стайню. У приміщенні пахнуло свіжим сіном та вовняними ковдрами. Уздовж лівої стіни знаходилися три порожніх стійла, схожі на ті, в яких тримали пегасів у таборі, а вздовж правої — дві порожні клітки, достатнього розміру для великих циркових тварин.
Посеред підлоги розташувалася двадцятифутова прозора панель. Крізь неї було видно, як пропливає під ними нічний пейзаж: темна сільська місцевість, перехрещена освітленими автомагістралями, наче павутинням.
— Корабель зі скляним дном? — поцікавився Персі.
Аннабет узяла ковдру з найближчої хвіртки стайні й розстелила її на скляній підлозі.
— Посидь зі мною.
Вони відпочивали на ковдрі, наче у них пікнік, і дивились, як рухається під ними світ.
— Лео збудував стайні таким чином, щоб пегаси могли легко зайти і вийти, — промовила Аннабет. — От тільки він не знав, що ті люблять мандрувати вільно, тому стайні завжди порожні.
«Цікаво, де зараз Пірат? — подумав Персі. — Блукає, мабуть, десь серед хмар, стежачи за їхнім курсом». Голова Персі досі гуділа від його копняка, але хлопець на коня не ображався.
— Тобто «могли легко зайти і вийти»? Хіба пегасу не доведеться подолати два сходові марші?
Аннабет постукала кісточками пальців по склу.
— Це двері. Як у бомбардувальнику..
Персі глитнув.
— Тобто ми зараз сидимо на дверях? А якщо вони відчиняться?
— Припускаю, ми розіб’ємося на смерть. Але вони не відчиняться. Швидше за все.
— Чудово.