— Перепрошую?
— Ви з Джексоном нікуди не підете разом! — наполіг Хедж і з викликом зиркнув на Персі. — З Френком і паном Джексоном піду я. Решта, охороняйте корабель і пильнуйте, щоб Аннабет більше не порушила жодного правила!
«Оце так пощастило, — подумав Персі. — Суто чоловіча прогулянка з Френком та кровожерливим сатиром у пошуках солоної води в місті, що не має виходу до моря».
— Це, — сказав він уголос, — буде так весело!
XV Персі
Персі піднявся на палубу й промовив:
— Овва!
Вони приземлились на верхівці лісистого пагорба. Ліворуч з-за сосон виднівся комплекс будівель, схожий на музей чи університет. Знизу простягалося місто: безмежне павутиння автомагістралей, залізничних колій, будинків і зелених лісосмуг, над якими здіймалися купки брунатних і сріблястих хмарочосів.
— Ох, гарне місце, — тренер Хедж вдихнув свіже ранкове повітря. — Чудовий вибір, Вальдезе!
Лео знизав плечима.
— Я просто обрав високий пагорб. Он там — президентська бібліотека. Принаймні, так уважає Фестус.
— Кому до цього діло! — гаркнув Хедж. — Ви знаєте, що сталося на цьому пагорбі? Френку Чжане, кому-кому, а тобі слід знати!
Френк здригнувся.
— Мені?
— Тут стояв син Ареса! — обурено крикнув Хедж.
— Я — римлянин... Син Марса, узагалі-то.
— Байдуже! Знакове місце в Американській громадянській війні!
— Я взагалі-το канадець.
— Яка різниця! Генерал Шерман, лідер Союзу. Він стояв на цьому пагорбі й дивився, як палає Атланта. Він проклав руйнівний шлях звідси аж до самого моря. Палив міста, грабував, мародерствував — оце був напівбог!
Френк відступив від сатира.
— Ну, гаразд.
Персі не дуже переймала історія, але він хвилювався: чи такий вибір місця посадки — не поганий знак? Наскільки йому було відомо, більшість громадянських війн починалася із суперечки між грецькими й римськими напівбогами. Зараз вони стояли там, де відбувалась одна з таких битв. Ціле місто, що зараз розкинулося під ними, колись зрівняли із землею за наказом дитини Ареса.
Деякі діти з Табору Напівкровок цілком були здатні виконати такий наказ. Клариса Ля Ру, наприклад, навіть не вагалася б. Але Персі не міг уявити, що на таку жорстокість спроможний Френк.
— Хай там як, — промовив Персі, — намагатимемося не спалити місто цього разу.
Тренер здавався розчарованим.
— Гаразд. Але куди вирушимо?
Персі вказав на центр міста.
— Коли є сумніви, починай зсередини.
Дістатися туди виявилося легше, ніж очікувалось. Утрьох вони зайшли до президентської бібліотеки (що виявилась Центром Картера) і запитали у працівників, чи не можуть ті викликати їм таксі або хоча б підказати, де знаходиться найближча автобусна зупинка. Персі міг покликати Пірата, але після вчорашньої халепи йому поки що не дуже хотілося просити у пегаса допомоги. Френк не хотів ні на кого перетворюватись. Та Персі, певною мірою, навіть сподівався подорожувати, як звичайний смертний (що траплялося нечасто!).
Одна з бібліотекарок, яку звали Естер, наполягла на тому, що підвезе їх особисто. Вона була такою люб’язною, що Персі навіть почав уважати її за замасковане чудовисько, але Хедж зупинив його і сказав, що жінка пахне, як звичайна людина.
— З ноткою квіткових пелюсток, — промовив він. — Гвоздика. Троянда. Смакота!
Вони втиснулися у величезний чорний «каділак» Естер і поїхали до центру. Жіночка була такою крихітною, що ледве щось бачила з-за керма, але їй це, начебто, не заважало. Вона впевнено маневрувала в потоці автівок і розважала хлопців розповідями про шалені родини Атланти: про старих власників плантацій, про засновників «Кока-Коли», про відомих спортсменів і журналістів. Вона здавалась настільки обізнаною в усьому, що Персі вирішив випробувати свою вдачу.
— E-e, тож, Естер, — промовив він, — от вам важче запитання. Солона вода в Атланті. Що перше спадає на думку?
Літня жіночка захихотіла.
— Ох, солоденький. Це ж легко. Китові акули! Френк з Персі обмінялися поглядами.
— Китові акули? — збентежено перепитав Френк. — В Атланті такі водяться?
— В акваріумі, солоденький, — відповіла Естер. — Відоме місце! Просто в центрі міста. Ви хочете туди?
Акваріум. Персі замислився. Що забув античний бог моря в акваріумі в Джорджії? Хлопець гадки не мав, але жодних інших зачіпок у них не було.
— Так, — відповів Персі. — Ми саме туди й збиралися.
Естер висадила їх біля головного входу, де вже вишикувалася черга. Вона наполягла на тому, щоб вони про всяк випадок записали номер її мобільного телефону, а ще взяли гроші на зворотну дорогу до Центру Картера і банку консервованих персиків, які, невідомо чому, лежали у неї в багажнику. Френк засунув банку в рюкзак і подякував Естер, яка вже кликала його «синком», а не «солоденьким».