Коли вона поїхала, Френк промовив:
— Усі в Атланті такі люб’язні?
Хедж рохнув.
— Сподіваюсь, що ні. Як мені з ними битись, якщо вони такі люб’язні? Ходімо натовчемо пики китовим акулам! Вони здаються небезпечними!
Персі тільки тепер спало на думку, що їм доведеться заплатити за вхід і стояти в черзі за купою родин та гуртами дітлахів з літніх таборів.
Подивившись на школярів у кольорових футболках різноманітних таборів, Персі стало дещо сумно. Просто зараз він мав би перебувати в Таборі Напівкровок, улаштовуватись у своєму будиночку на літо, учити новачків битись на мечах на арені, улаштовувати розіграші для інших вожатих. Ці дітлахи й гадки не мали, наскільки шаленим може бути літній табір.
Він зітхнув.
— Що ж, гадаю, доведеться стояти в черзі. Хтось має гроші?
Френк перевірив кишені.
— Три денарії з Табору Юпітера. П’ять канадських доларів.
Хедж поплескав себе по шортах і щось дістав.
— Три четвертаки, два дайми, гумка і... Овва! Шматок селери.
Він почав чавкати селерою й приглядатися до грошей та гумки, так наче вони могли стати наступними.
— Чудово, — промовив Персі.
Його власні кишені були порожніми, якщо не зважати на ручку-меч Анаклузмос. Він обмірковував, як би їм прокрастися всередину, аж раптом підійшла жінка у блакитно-зеленій сорочці з написом «Акваріум штату Джорджія» і широко їм усміхнулась.
— Ох, високоповажні відвідувачі!
У неї були рум’яні щоки з ямочками, окуляри з товстими дужками, скоби на зубах і дві чорняві кіски. Тож попри те, що їй, швидше за все, було під тридцять, вона нагадувала школярку-ботаніка — начебто й мила, але водночас дещо дивна. Окрім футболки з написом «Акваріум штату Джорджія» на жінці були чорні широкі штани й чорні тенісні туфлі. Вона весь час підстрибувала на місці, наче не могла втримати в собі всю свою енергію. На її бейджі було написано «Кейт».
— Бачу вашу оплату, — промовила вона. — Чудово!
— Що? — запитав Персі.
Кейт загребла три денарїї з Френкової долоні.
— Так, цього вистачить. Сюди!
Вона крутнулась і побігла до головного входу.
Персі поглянув на тренера Хеджа й Френка.
— Пастка?
— Швидше за все, — відповів Френк.
— Вона не смертна, — промовив Хедж, понюхавши повітря. — Мабуть, якийсь демон із Тартару, який їсть козлів і вбиває напівбогів.
— Не сумніваюсь, — погодився Персі.
— Круто, — ошкірився Хедж. — Ходімо.
Кейт без проблем провела їх повз чергу всередину.
— Сюди, — жінка широко всміхнулась Персі. — Це неймовірна виставка. Ви не пошкодуєте. До нас так рідко навідуються високоповажні гості.
— Е-е, ви маєте на увазі напівбогів? — поцікавився Френк.
Кейт пустотливо йому підморгнула й приклала палець до губ.
— Отже, тут мешканці холодних вод: пінгвіни, білуги тощо. А тут... ну, це, як самі бачите, риба.
Як на працівника акваріума, вона, здавалось, небагато знала про маленьких рибок або не дуже ними цікавилась. Вони минули один величезний резервуар, сповнений тропічних видів. Коли Френк вказав на одну з риб і запитав, що воно таке, Кейт відповіла:
— А, то жовтенькі.
Вони пройшли повз подарункову крамницю. Френк уповільнився, щоб оглянути вітрину зі знижками на одяг та іграшки.
— Беріть, що забажаєте, — запропонувала йому Кейт.
Френк кліпнув.
— Справді?
— Авжеж! Ви ж високоповажний відвідувач!
Френк завагався. Але потім запхав кілька футболок у свій рюкзак.
— Чуваче, — промовив Персі, — що ти робиш?
— Вона сказала, що можна, — прошепотів Френк. — До того ж .мені потрібно більше одягу. Я не зібрав речей на довгу подорож!
Він додав до свого таємного запасу снігову кулю, що, на думку Персі, не дуже походила на одяг, а потім підняв плетений циліндр розміром із шоколадний батончик і скоса подивився на нього.
— Що це?
— Китайська пастка для пальців, — промовив Персі.
Френка, який був канадцем китайського походження, це, здається, образило.
— З якого дива оце — китайське?
— Не знаю, — відповів Персі. — Їх просто так називають. Типу жартівливий подарунок.
— Ходімо, хлопці! — покликала Кейт з протилежного кінця коридору.
— Потім тобі покажу, — пообіцяв Персі.
Френк запхав пастку в рюкзак. Вони пішли далі.