Персі поглянув на Форкія.
— За словами Бахуса, ви можете знати, що замислила Гея і ці двоє ваших братів — Ефіальт і От. І якщо ви раптом щось знаєте про Знак Афіни...
— Бахус вирішив, що я вам допоможу? — поцікавився Форкій.
— Ну, так, — відповів Персі. — Ну, ви ж Форкій! Усі про вас говорять.
Форкій нахилив голову так, що його очі майже порівнялися.
— Говорять?
— Авжеж. Хіба ні, Френку?
— О... звісно! — відповів Френк. — Весь час про вас говорять.
— І що саме? — запитав бог.
Френк зніяковів.
— Ну, що у вас неймовірна піротехніка. І чудово поставлений голос диктора. І, ну, диско-куля...
— Не можу не погодитись! — Форкій захоплено клацнув пальцями. — А ще маю найбільшу колекцію поневолених морських чудовиськ у світі!
— І ви багато чого знаєте, — додав Персі. — Наприклад, про близнюків, і про те, що вони замислили.
— Близнюки! — Форкій зробив так, що його голос відлунився від стін. Перед резервуаром з морськими зміями загорілись бенгальські вогні. — Так, я знаю все про Ефіальта й Ота. Ох, ці жалюгідні підспівувачі! Завжди виглядали смішно поміж інших велетнів: такі маленькі, а ще ці змії замість ніг.
— Змії замість ніг? — Персі пригадав довгі закручені черевики, що бачив на ногах велетнів у своєму сні.
— Так, так, — нетерпляче промовив Форкій. — Вони розуміли, що у їхньому випадку однієї сили замало, тож вирішили вражати видовищами: ілюзіями, фокусами тощо. Бач, Гея створила своїх дітей-велетнів на противагу конкретним супротивникам. Кожний велетень був народжений, щоб убити певного бога. Ефіальт і От... разом вони, так би мовити, анти-Діоніс.
Персі намагався зрозуміти почуте.
— Отже... вони хочуть замінити все вино журавлинним соком чи щось таке?
Морський бог фиркнув.
— Нічого подібного! Ефіальт і От завжди прагнули робити все якомога краще, яскравіше, феєричніше! О, звісно, вони прагнули вбити Діоніса. Але спочатку брати хотіли свого ворога принизити: зробити так, щоб його гулянки здавалися нудними!
Френк глянув на бенгальські вогні.
— Використовуючи такі речі, як феєрверки та диско-кулі?
Обличчя Форкія витягнулося в ту саму посмішку, що нагадувала невдалий політ в аеродинамічній трубі.
— Саме так! Я навчив близнят усього, що вони знають, або принаймні намагався це зробити. Вони ніколи до мене не дослухалися. Знаєте, яким був їхній перший трюк? Ці телепні намагались дістатись Олімпу, зваливши гори одна на одну. Авжеж то була звичайна ілюзія. Я запевняв їх, що це просто смішно. «Треба починати з маленького, — радив я. — Розпиліть одне одного навпіл, витягніть горгону з капелюха. Отаке подібне. І носіть однакові костюми з блискітками. Вони б не завадили близнюкам!»
— Чудова порада, — погодився Персі. — А тепер близнюки...
— О, готуються до своєї вистави судного дня в Римі, — глумливо промовив Форкій. — Один з дурнуватих матусиних задумів. Вони тримають якогось полоненого у величезному бронзовому глеку.
Він повернувся до Френка.
— Ти ж дитина Ареса, .так? Від тебе йде цей ваш запах. Одного разу близнюки так саме ув’язнили й твого батька.
— Дитина Марса, — виправив Френк. — Стривайте... ці велетні ув’язнили мого тата в бронзовому глеку?
— Так, ще один дурнуватий трюк, — промовив бог моря. — Як ти хизуватимешся своїм полоненим, якщо він у бронзовому глеку? Жодної користі для видовища. Не те що мої прекрасні екземпляри!
Він вказав на гіпокампів, які апатично стукалися головою об скло.
Персі напружив мозок. Він почувався так, наче млявість напівнепритомних морських створінь починала передаватись йому.
— Отже, ця... ця вистава судного дня — це задум Геї?
— Ну... матусині плани завжди глибоко продумані, — розсміявся він. — Земля дуже глибока! Це неважко збагнути!
— Е-е, еге, — відповів Персі. — Тож її план...
— О, вона назначила винагороду за голови якихось напівбогів. Їй байдуже, хто саме їх уб’є. Хоча... беру слова назад. Вона точно сказала, що двох потрібно залишити в живих. Одного хлопця й одну дівчину. Навіщо?
Хай там як, близнята підготували свою невеличку виставу, сподіваючись на те, що вона заманить напівбогів до Рима. Припускаю, в’язень у глеку — їхній друг чи щось подібне. Або так, або брати гадають, що напівбоги достатньо дурні, щоб ступити на Їхні землі у пошуках Знака Афіни. — Форкій підштовхнув Френка ліктем у ребра. — Га! Щасти їм з таким планом, еге ж?
Френк збентежено розсміявся.
— Еге. Ха-ха. Це було б неймовірно тупо, тому що, е-е...
Форкій звузив очі.
Персі сунув руку в кишеню. Він зімкнув пальці на Анаклузмосі. Навіть цей старий морський бог не може бути настільки дурним, щоб досі не усвідомлювати, що вони — ті самі напівбоги, за голови яких призначена винагорода.