— Ви божевільні! — крикнув Френк.
— Не недооцінюйте свою вартість! — промовив Форкій. — Ви станете найбільшою принадою для глядачів!
Френк кинувся до виходу, але раптом стукнувся об скло. Персі побіг у протилежний бік, але теж наткнувся на глухий кут. Тунель перетворився на сферу. Персі приклав долоні до скла й усвідомив, що воно м’якшає, плавиться, наче крига. Вода незабаром мала прорватись усередину.
— Дідька лисого ми на тебе працюватимемо, Форкію!
О, я не квапитиму події, — зарокотів божий голос. — Якщо не битиметесь один з одним одразу, то не біда! Я можу щодня відправляти до вас морських чудовиськ. Щойно ви звикнете до нашої їжі, то будете належним чином накачані медикаментами і коритиметеся наказам. Повірте, з часом ви полюбите свій новий дім.
Над головою Персі тріснув скляний купол. Усередину почала просочуватись вода.
— Я — син Посейдона! — Персі намагався не виказати голосом свого страху. — Ти не зможеш ув’язнити мене у воді. У ній — моя сила найбільша.
Сміх Форкія, здавалось, лунав зусібіч.
— Який збіг! У ній і моя сила найбільша. Цей резервуар сконструйований спеціально для утримання напівбогів. Ну, розважайтесь. Побачимось під час годівлі!
Скляний купол розколовся. Вода обрушилась їм на голову.
Персі поки міг, утримував подих. Але, коли вода заповнила легені, відчуття лишилося таким, як під час звичайного дихання. Тиск води зовсім не діяв на Персі, а одяг навіть не змок — з його підводними здібностями все було гаразд.
«Це просто дурна фобія, — запевнив він себе. — Я не потону».
А потім Персі згадав про Френка. Його миттю охопили напад паніки та почуття провини. Він так хвилювався через себе, що забув про. друга, який був лише далеким нащадком Посейдона і не вмів дихати під водою.
Але де він?
Персі огледівся навколо. Нічого. А потім він глянув угору — над ним нависала велетенська золота рибка. Френк, разом з одягом, рюкзаком і рештою речей, перетворився на парчевого коропа розміром з підлітка.
«Чуваче, — Персі спрямував думки крізь воду, як робив завжди, спілкуючись з морськими створіннями. — Золота рибка?»
Він почув голос Френка: «Я перелякався. Ми говорили про золоту рибку, тож вона спала на думку першою. Та й яка в біса різниця!»
«У мене телепатична розмова з велетенським коропом, — сказав Персі. — Прекрасно. Можеш перетворитись на щось більш... корисне?»
Тиша. Можливо, Френк зосереджувався. Хоча сказати напевно було неможливо, оскільки у коропів не дуже багата міміка.
«Вибач, — у голосі Френка чувся сором. — Я застряг. Таке іноді трапляється, коли я панікую».
«Гаразд, — Персі стиснув щелепи. — Гайда думати, як звідси забратись».
Френк оплив резервуар і повідомив, що виходів немає. Верхня частина була вкрита сіткою з небесної бронзи, схожою на залізні ролети, якими зачиняють вітрини крамниць. Персі спробував розрубити її Анаклузмусом, але не залишив на ній навіть ум’ятини. Він намагався розбити скляну стіну руків’ям меча — так само безуспішно. А потім повторив те саме зброєю, що лежала на дні резервуара — зламати вдалося тільки три тризубці, меч і підводну гвинтівку.
Зрештою Персі спробував оволодіти водою. Він наказав їй розширитись і розбити резервуар, аби вирватись угору. Вода не підкорилась. Можливо, була зачарованою або під владою Форкія. Персі зосередився так, що аж у вухах вистрелило, але вистачило цього тільки на те, щоб відірвати кришку від пластикової скарбниці.
Форкій пообіцяв, що з часом вони полюблять це місце. Персі пригадав напівпритомних телхінів, нереїд і гіпокампів — як вони мляво плавали по колу. Думка про це зовсім не допомагала знизити рівень тривоги.
Може, Форкій мав рацію? Навіть якщо їм удасться втекти, як вони переможуть велетнів, коли всі боги позбавлені боєздатності? Бахус міг допомогти — він уже вбив близнюків одного разу, — але бог не мав наміру приєднуватись до битви без якогось нездійсненного підношення. А Персі краще б знудило від пончика «Чудо-Юдо», ніж. він зробить бодай-якесь підношення Бахусу.
«Дивись!» — промовив Френк.
За склом Кето вела тренера Хеджа крізь амфітеатр і щось йому розповідала. Сатир тим часом кивав і милувався сидіннями стадіону.