Попри це, кожну свою вільну хвилину Аннабет витрачала на пошуки будь-яких чуток про Персі. Вона спілкувалася з духами природи, читала легенди про Рим, шукала зачіпки в записнику Дедала і витратила тисячі золотих драхм на повідомлення Іриди до кожного дружнього духа, напівбога чи чудовиська, якого вона знала. Усе марно.
Того дня, повертаючись від Саллі, Аннабет почувалася ще змученішою, ніж завжди. Вони з Саллі спочатку плакали, а потім намагались опанувати себе — нерви в обох були вкрай напруженими. Зрештою, Аннабет пішла. Вона зайшла в метро на Лексінтон-авеню й поїхала до Центрального вокзалу.
З Верхнього Іст-Сайду до її шкільного гуртожитку можна було повернутися іншим шляхом, але Аннабет подобалося проходити крізь Центральний вокзал. Гарний дизайн та безмежний простір нагадували їй Олімп. Величні будівлі поліпшували настрій дівчини — можливо, тому що в такому непохитному місці їй було легше вірити і в свою стійкість.
Вона минула «Американські солодощі», цукерню, де колись працювала мама Персі, і вже хотіла зайти всередину, щоб купити блакитні солодощі на згадку про старі добрі часи, коли раптом, побачила Афіну, яка розглядала настінну мапу метро.
— Мамо! — Аннабет не вірила своїм очам. Вона не бачила її декілька місяців — відтоді, коли Зевс зачинив усі брами до Олімпу й заборонив будь-яке спілкування з напівбогами.
Скільки разів вона намагалась зв’язатися з мамою. Скільки разів благала дати пораду, запалюючи в таборі підношення для неї. Марно. І от Афіна перед нею. Вона була одягнена в джинси, похідні черевики та червону фланелеву сорочку, а її темне волосся хвилями спадало на плечі. За спиною рюкзак, а в руці — ціпок, так наче вона приготувалась до довгої подорожі.
— Я мушу повернутися додому, — пробурмотіла Афіна, вивчаючи мапу. — Шлях складний. Якби ж тут був Одіссей. Він би мене зрозумів.
— Мамо! — покликала Аннабет. — Афіно!
Богиня озирнулась. Вона наче дивилась крізь Аннабет і не впізнавала її.
— Це було моїм ім’ям, — задумливо промовила богиня. — Перш ніж вони розграбували моє місто, забрали мою особистість, зробили мене цим.
Вона з огидою поглянула на свій одяг.
— Я мушу повернутись додому.
Аннабет відсахнулась.
— Ти... ти Мінерва?
— Не називай мене так! — Сірі очі богині спалахнули гнівом. — Я носила спис і щит. Тримала перемогу на своїй долоні. Я була чимось більшим, значно більшим, ніж оце.
— Мамо! — голос Аннабет тремтів. — Це я, Аннабет. Твоя донька.
— Моя донька... — повторила Афіна. — Так, мої діти помстяться за мене. Вони мусять знищити римлян. Жахливі, безчесні, жалюгідні наслідувачі. Гера просила тримати два табори окремо. «Ні, — вирішила я, — нехай б’ються. Нехай мої діти знищать узурпаторів».
Серце Аннабет шалено калатало.
— Ти хотіла цього? Але ти ж мудра. Ти розумієшся на війні краще, ніж будь...
— Розумілась! — промовила богиня. — Замінили. Звільнили. Пограбували й вивезли, наче здобич... з милої серцю батьківщини. Я стільки втратила. Я присягнулась, що ніколи не пробачу. Не пробачать і мої діти.
Вона придивилась до Аннабет.
— Ти моя донька?
— Так.
Богиня дістала щось із кишені сорочки — жетон для проїзду в метро — і вклала його в долоню Аннабет.
— Іди за Знаком Афіни, — промовила богиня. — Пометися за мене.
Аннабет подивилась на старовинний жетон нью-йоркського метрополітену. На її очах він перетворився на стародавню срібну драхму, схожу на ті, якими користувались афіняни. З одного боку було зображення сови (священної тварини Афіни) з оливковою гілкою, а з другого — напис грецькою мовою:
«Знак Афіни».
Тоді Аннабет навіть гадки не мала, що це означає. Вона не розуміла, чому матір так поводиться. Мінерва чи ні, вона не повинна бути такою розгубленою.
— Мамо... — дівчина з усіх сил намагалася надати своєму голосу розважливості. — Персі зник. Мені потрібна твоя допомога.
Вона почала пояснювати план Гери щодо об єднання двох таборів задля битви проти Геї та велетнів, на що богиня вдарила ціпком по мармуровій підлозі.
— Ніколи! — промовила Афіна. — Хто допомагає римлянам — повинен згинути. Якщо приєднаєшся до них, то ти мені більше не дитя. Ти вже зрадила мої надії.
— Мамо!
— Мені байдуже до Персі. Якщо він пристав на бік римлян, нехай згине. Убий його. Убий усіх римлян. Знайди Знак, віднайди його джерело. Стань свідком того, як мене зганьбили римляни, і помстися.
— Афіна — не богиня помсти. — Нігті Аннабет уп’ялися в долоні. Срібна монета, здавалось, нагрівалася в її руці. — Персі для мене — все.