Аннабет поцілувала його.
— Щасти, Риб’ячі Мізки! Ти тільки повернись до мене, гаразд?
— Повернусь, — пообіцяв він. — І ти теж повертайся.
Аннабет намагалася придушити хвилю тривоги, що зростала.
Вона повернулась до Пайпер і Хейзел.
— Гаразд, панночки! Ходімо шукати привида Беттері.
Згодом Аннабет пошкодувала, що не стрибнула в гавань разом із Персі. Вона навіть у набитий привидами музей пішла б із більшою охотою.
Вона не заперечувала проти товариства Хейзел і Пайпер. Спочатку вони досить непогано проводили час за прогулянкою парком Беттері. Згідно з дорожніми знаками прибережна ділянка носила назву «Сади Білого Шпиля». Океанський бриз розганяв задушливу спеку літнього полудня. У тіні пальм панувала приємна прохолода. Уздовж дороги тягнулися ,старовинні гармати часів громадянської війни і статуї історичних осіб, погляд на які змушував Аннабет здригатись. Вона пригадала статуї в Нью-Йорку, які під час війни з титанами ожили за наказом Дедала. Цікаво, скільки інших статуй у країні насправді — автоматони і лише чекають, доки їх активують?
Чарльстонська гавань блищала на сонці. На півночі й півдні смужки землі, наче руки, обіймали бухту, а всередині неї, приблизно за дві милі від берега, розташовувався острів із кам’яним фортом. Здається, це укріплення мало велике значення під час громадянської війни, але Аннабет не згадувала подробиці.
Більшість часу вона насолоджувалась морським повітрям та розмірковувала про Персі. Раптом їй коли-небудь доведеться з ним розлучитися? Вона ніколи більше не зможе дивитися на море, не згадуючи свого розбитого серця. Коли дівчата повернули від дамби й попрямували в глиб садів, Аннабет відчула полегшення.
У парку було малолюдно. Більшість місцевих жителів, швидше за все, поїхала у відпустку або відпочивала вдома. Дівчата неквапливо пішли вздовж вулиці Сауз-Беттері, оточеної чотириповерховими колоніальними маєтками з цегляними стінами, оповитими плющем. Фасади прикрашали височенні білі колони, як у римських храмах. Квітники пишніли трояндовими кущами, жимолостю та квітучими бугенвіліями. Складалося таке враження, наче Деметра років десять тому наказала всім рослинам місцевості пишно рости, а потім забула повернутися й перевірити їхній стан.
— Чимось нагадує Новий Рим, — промовила Хейзел — Усі ці великі маєтки й сади. Колони й арки.
Аннабет кивнула. Вона колись читала, що до громадянської війни американський південь часто порівнював себе з Римом. У давні часи вся їхня культура спиралась на вражаючу архітектуру, честь та лицарський кодекс. Але водночас — на щось таке жахливе, як рабство. «У Римі були раби, — заперечували деякі південці, — то чому б і нам їх не мати?»
Аннабет здригнулась. Вона захоплювалася місцевою архітектурою: будинки й сади такі гарні,, такі римські. Але чому прекрасні речі мають потворну історію? Чи все навпаки? Можливо, саме потворна історія викликала потребу створювати прекрасні речі, щоб приховати свої вади.
Вона похитала головою. Персі б зненавидів її за таке філософствування. Коли вона намагалась говорити з ним таким чином, його погляд ставав порожнім.
Інші дівчата майже не розмовляли.
Пайпер повсякчас озиралася, наче чекала на засідку. Вона запевнила, що бачила цей парк у клинку свого кинджала, але подробиць розповідати не стала. Аннабет здогадувалась, що подруга боїться це робити. Останнього разу, коли Пайпер спробувала розтлумачити зміст видіння в кинджалі, Персі та Джейсон ледве не повбивали один одного в Канзасі.
Хейзел теж здавалась зайнятою своїми думками. Можливо, стежила за їхнім оточенням, можливо, хвилювалась через свого брата. Менше ніж за два дні Ніко помре, якщо вони не знайдуть і не врятують його.
Аннабет теж відчувала на собі вагу обмеженого часу. Вона завжди мала змішані почуття щодо Ніко ді Анжело. Дівчина підозрювала, що він закоханий у неї ще відтоді, коли вони врятували його та його старшу сестру Б’янку з військової академії в Мейні; але сама Аннабет ніколи не мала до Ніко романтичних почуттів. Він був значно молодшим і занадто похмурим. У ньому відчувалась темрява, від якої їй ставало незручно.
Проте Аннабет почувалася відповідальною за нього. Коли вони зустрілись уперше, жодний з них не знав про його єдинокровну сестру Хейзел. Тоді Б’янка була єдиною живою ріднею Ніко. Тож, коли вона загинула, Ніко залишився безпритульним сиротою, приреченим на самотнє поневіряння світом. Аннабет це було знайомо.