— Ви пропонуєте влаштувати похід до Греції на вашому кораблі? Ви ж розумієте, що стародавні землі, як і Mare Nostrum, — небезпечні?
— Яка ще Марі? — спитав Лео.
— Mare Nostrum, — пояснив Джейсон. — «Наше море». Так стародавні римляни називали Середземне море.
Рейна кивнула.
— Земля, що колись належала Римській Імперії — це не тільки місце народження богів. Це також рідні землі чудовиськ, титанів, велетнів... і навіть гірших істот. Якими б небезпечними не були подорожі напівбогів в Америці, там буде вдесятеро гірше.
— Ти запевняла, що на Алясці буде небезпечно, — нагадав їй Персі. — Та ми ж це пережили.
Рейна похитала головою. Вона покрутила яблуко. Її нігті залишили на його поверхні маленькі відбитки у формі півмісяців.
— Персі, подорожувати Середземним морем — зовсім інший рівень небезпеки. Воно століттями було місцем, забороненим для напівбогів. Жодний герой при здоровому глузді туди б не вирушив.
— Тоді це саме для нас! — Лео ошкірився над своїм млинком. — Тому що ми божевільні, еге ж? До того ж «Арго II» — першокласний воєнний корабель. Він доправить нас будь-куди.
— Нам доведеться поквапитись, — додав Джейсон. — Не знаю точно, що планують велетні, але Гея щодня стає сильнішою. Вона втручається у сни, з’являється у дивних місцях, викликає дедалі сильніших чудовиськ. Ми мусимо зупинити велетнів, перш ніж вони пробудять її повністю.
Аннабет здригнулась. За останні кілька днів її спіткало чимало нічних кошмарів.
— Семеро напівкровок відгукнуться на виклик, — промовила вона. — Це мусять бути напівбоги з обох таборів. Джейсон, Пайпер, Лео і я. Це четверо.
— І я, — промовив Персі. — Разом із Хейзел та Френком. Це семеро.
— Що? — Октавіан звівся на ноги. — І ми маємо це ухвалити? Без голосування у сенаті? Без належних дебатів? Без...
— Персі!
До них мчав Тайсон разом з Місіс О’Лірі біля ніг. На спині пекельного пса сиділа найхудіша гарпія, яку Аннабет колись траплялося бачити, — хворобливого вигляду дівчина з рідким волоссям, у сукні з мішковини та з вкритими червоним пір’ям крилами.
Аннабет гадки не мала, хто ця гарпія, але зустріч із Тайсоном у його рваній, фланелевій сорочці, джинсах та з перекрученим прапором SPQR на грудях зігрівала її серце. Вона зазнала багато неприємних зустрічей з циклопами, проте Тайсон був янголятком. А ще він був напівкровним братом Персі (довго розповідати!), що майже поріднило їх.
Тайсон зупинився біля тахти і почав заламувати руки. Його великі карі очі виглядали занепокоєними.
— Елла налякана, — промовив він.
— Ж-ж-жодних більше кораблів, — пробурмотіла гарпія під ніс, несамовито перебираючи своє пір я. — «Титанік», «Лузітанія», «Пакс»... човни не для гарпій.
Лео примружив очі. Він поглянув на Хейзел, яка сиділа біля нього.
— Ця курка щойно порівняла мій корабель з «Титаніком»?
— Вона не курка. — Хейзел відвела погляд, наче Лео змушував її нервувати. — Елла — гарпія. Вона просто трохи... занепокоєна.
— Елла гарненька, — промовив Тайсон. — І налякана. Нам час забрати її, але вона не підніметься на корабель.
— Жодних кораблів, — повторила Елла. Вона подивилась просто на Аннабет. — Погана вдача. Ось вона. Мудрості доньку самотній шлях чекає...
— Елло! — Френк раптово підвівся. — Можливо, зараз не кращий час...
— Знаком Афіни вона Рим запалить, — продовжила Елла, затуливши долонями вуха та підвищивши голос. — Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ. Загибель велетнів бліда і золотом палає, з в’язниці витої звільнить її лиш біль.
Ефект був такий, наче хтось кинув на стіл світлошумову гранату. Усі витріщились на гарпію. Ніхто не зважувався заговорити. Серце Аннабет ледве не вистрибувало з грудей. Знак Афіни... Вона пересилила бажання перевірити кишеню, але відчула, як теплішає срібна монета — проклятий дар матері. «Іди за Знаком Афіни. Пометися за мене».
Навколо них досі лунали звуки бенкету, але вони стали приглушеними і віддаленими, наче стіл Аннабет поринув у четвертий вимір.
Персі першим оговтався. Він підвівся й узяв Тайсона за руку.
— Я знаю! — промовив він з удаваним запалом. — Не хочеш відвести Еллу подихати свіжим повітрям? Ти і Місіс О’Лірі...
— Стривайте. — Октавіан схопив одного зі своїх ведмедиків і стиснув тремтячими руками. Він пильно дивився на Еллу. — Що вона сказала? Звучало, як...
— Елла багато читає, — бовкнув Френк. — Ми знайшли її в бібліотеці.
— Так! випалила Хейзел. — Напевно з якоїсь книги.