— Що це таке? — насилу вимовила Хейзел, стискаючи пляшку в руках.
— Грецький вогонь!
Її очі округлились.
— Ти божевільний? Якщо пляшки розіб'ються, ми спалимо весь корабель!
— У пащу! — промовив Лео. — Просто жбурни йому в...
Раптом Лео полетів на Хейзел. Усе навколо стало догори дриґом. Опинившись у повітрі, він усвідомив, що їх обох обвило щупальце. Руки Лео були вільними, але все, що він поки що міг, — це тримати пляшку з грецьким вогнем. Хейзел щосили намагалась звільнитись. Її руки були притиснуті до боків, а це означало, що будь-якої миті пляшка між ними могла луснути... Це зашкодило б їхньому здоров’ю.
Вони піднялись на десять, двадцять, тридцять футів над чудовиськом. Лео краєм ока побачив друзів, які програвали бій, волаючи та рубаючи волосся з носа. Тренер ледве утримував корабель на плаву. Море було темним, але Лео здалось, що він помітив у місячному світлі, як блиснув якийсь предмет біля чудовиська, — можливо, це був непритомний Френк Чжан.
— Лео, важко вимовила Хейзел. — Я не можу... мої руки...
— Хейзел. Ти мені довіряєш?
— Hi!
— Я теж, — зізнався Лео. — Коли ця штука впустить нас, затримай подих. Що б не сталося, намагайся кинути свою пляшку якомога далі від корабля.
— Чому... чому б йому нас відпускати?
Лео зосередив погляд на голові чудовиська. Це буде важкий постріл, але іншого вибору немає. Він здійняв ліву руку із затиснутою в ній пляшкою, а правою натиснув на щупальце і викликав у долоні вузькоспрямований, розпечений шквал вогню.
Це привернуло увагу чудовиська. Щупальце здригнулося, а на ділянці плоті, до якої доторкнувся Лео, з’явилися пухирі. Розкривши пащу, чудовисько заревіло від болю. Лео кинув грецький вогонь просто йому в глотку.
А потім усе в очах попливло. Лео відчув, як щупальце його відпускає. Вони впали. Він почув приглушений вибух і побачив зелений спалах світла всередині велетенського рожевого абажура (тобто тіла чудовиська). Вода вдарила його в обличчя, наче огорнута в наждачний папір цеглина. Він провалився в пітьму. Хлопець міцно стиснув губи, намагаючись не дихати, але вже відчував, як непритомніє.
Солона вода саднила очі, та Лео здалося, що він побачив угорі розпливчастий обрис корабля — темний овал, оточений вінцем зеленого полум’я. Сказати напевне, чи горів корабель, Лео не міг.
«Убитий велетенською креветкою, — гірко подумав він. — Хоч би «Арго II» вцілів. Хоч би з друзями все було гаразд».
В очах почало темніти. Легені запалали.
Тієї миті, коли Лео вже майже здався, над ним нависнуло обличчя — чоловік, дуже схожий на Хірона, їхнього тренера в Таборі Напівкровок. Він мав таке саме кучеряве волосся, таку саму кошлату бороду і такі самі розсудливі очі — щось середнє між бродячим хіпі та турботливим викладачем. Єдина відмінність полягала в кольорі шкіри колір лімської квасолі. Чоловік безмовно здійняв кинджал. На його обличчі проглядалися непохитність і докір, наче він говорив: «А тепер не рухайся, або я не зможу вбити тебе належним чином».
Лео знепритомнів.
Коли Лео отямився, то подумав, що знову потрапив у минуле примарою — він ширяв, наче його тіло не мало ваги. Очі повільно пристосовувалися до тьмяного світла, — Не минуло й півроку, — роздавався луною голос Френка, наче він говорив крізь кілька шарів пластикової обгортки.
Лео сів... хоча швидше сплив угору. Він перебував під водою, у печері розміром з гараж на дві автівки. Стелю вкривав фосфоресцентний мох, освітлюючи кімнату блакитно-зеленим сяйвом. Підлогу встилали морські їжаки — не найкращий килим для ніг, тож Лео був радий, що ширяє. Він не розумів, як йому вдається дихати під водою.
Френк ширяв неподалік, набувши пози для медитації. Зі своїми повними щоками та сердитим виразом обличчя він сильно нагадував Будду, який наче й досягнув просвітлення, але не дуже цьому радів.
— Де ми? — поцікавився Лео. — Де решта?
— Решта? — буркнув Френк. — Не знаю. З того, що мені відомо, тут тільки я, ти і Хейзел. Рибо-коне-хлопці забрали Хейзел близько години тому і залишили нас удвох.
Тон Френка ясно свідчив, що йому такий стан справ не до вподоби. Він начебто був неушкодженим, але більше не мав при собі ані лука, ані сагайдака. У приступі паніки Лео поплескав себе по талії — пояс для інструментів зник.
— Вони обшукали нас, — промовив Френк. — Забрали все, що можна використати як зброю.
— Хто? Хто ці рибо-коне?
— Рибо-коне-хлопці, — роз’яснив Френк, хоча це анітрохи нічого не прояснювало. — Вони, певно, схопили нас, коли ми впали в океан, і притягли... сюди.