XXIV Лео
Афрос походив на свого брата, але мав блакитні очі та був набагато більшим. У нього були прес і руки, як в Арнольда в ролі Термінатора, та квадратна бича голова. На його спині висів величезний меч, не менший, ніж у Конана-варвара. Навіть його волосся займало купу простору: масивна куля темно-синіх кучерів, настільки густих, що його клішні-роги тонули в них, безуспішно намагаючись випливти на поверхню.
— Тебе тому назвали Афросом? — поцікавився Лео, поки вони парили по тунелю з печери. — Через зачіску афро?
Афрос насупив брови.
— Що ти маєш на увазі?
— Нічого, — швидко відповів Лео. Принаймні він тепер не сплутає одного рибо-чувака з іншим. — То хто ви такі?
— Іхтіокентаври, — промовив Афрос, наче давно втомився відповідати на це запитання.
— Е-е, «ах ти» що?
— Рибо-кентаври. Ми єдинокровні брати Хірона.
— О, він мій друг!
Афрос зіщулив очі.
— Та, хто кличе себе Хейзел, сказала те саме, але ми з’ясуємо, чи це правда. Ходімо.
Лео не подобалось, як прозвучало це «з’ясуємо». На думку спадали диби для катування та розпечені кочерги.
Він пішов за рибо-кентавром крізь зарості водоростей. Лео міг би кинутись убік і легко сховатися серед рослин, але не намагався. Афрос, без сумнівів, пересувався у воді значно швидше за нього, до того ж міг зняти чари, що давали змогу Лео рухатись і дихати. Байдуже, усередині чи назовні печери, — Лео однаково перебував у полоні.
А ще він гадки не мав, де саме знаходиться.
Вони пропливли поміж рядами бурих водоростей заввишки як багатоповерхівки. Жовто-зелені рослини невагомо коливалися, наче стовпчики повітряних кульок із гелієм. Високо вгорі Лео побачив білу пляму, що, вочевидь, була сонцем.
Це означало, що вони тут провели всю ніч. Чи все гаразд з «Арго II»? Корабель відплив без них чи друзі досі їх розшукують?
Лео навіть не міг сказати, на якій вони глибині. Тут є рослини... тож не дуже глибоко, так? І все ж він розумів, що не зможе випливти на поверхню. Він чув про людей, які піднімалися з води занадто швидко. Через це в їхній крові виділялися бульбашки азоту. Лео не хотілося, щоб його кров стала газованою.
Вони пропливли десь півмилі. Лео кортіло запитати, куди Афрос його веде, але великий меч на спині кентавра позбавляв бажання починати розмову.
Зрештою ліс водоростей розійшовся. Лео охнув. Вони стояли (дрейфували, яка різниця!) на вершині високого підводного пагорба. Знизу, на морському дні, розкинулося ціле місто античних будівель.
Дахи були криті перламутром. Сади пишніли коралами та актиніями. На полях водоростей паслися гіпокампи. Гурт циклопів встановлював купол на новий храм, користуючись синім китом, як автокраном. А на вулицях, на внутрішніх подвір’ях, на арені розгулювали тритони та русалки. Безліч найсправжнісіньких рибо-людей розважалися, практикувались у боях на мечах і тризубцях та просто пливли кудись у справах.
Лео бачив багато чого неймовірного, але завжди вважав підводних людей дурнуватою вигадкою, на кшталт смурфів чи мапетів.
Хоча в цих підводних людях не було нічого дурнуватого чи милого. Навіть на відстані вони здавалися лютими й зовсім не дружелюбними. Їхні очі палали жовтим світлом, зуби були наче в акул, а пружна шкіра різнилася кольорами від коралово-червоного до чорнильно-чорного.
— Це навчальний табір, — здогадався Лео. Він з повагою поглянув на Афроса. — Ви навчаєте героїв, як Хірон?
Афрос кивнув з проблиском гордості в очах.
— Ми навчали всіх відомих водяних героїв! Назви будь-кого. Ми його чи її навчали!
— О, зрозуміло,— промовив Лео.— Наприклад... е, Русалоньку?
Афрос насупив брови.
— Кого? Ні! Наприклад, Тритона, Главка, Вайсмюллера і Біла!
— О, — Лео гадки не мав, хто всі ці люди. — Ви навчали Біла? Вражаюче.
— Атож! — Афрос стукнув себе у груди. — Я особисто навчав Біла. Великий тритон.
— Ви навчаєте битись, я так розумію?
Афрос роздратовано скинув руки вгору.
— Чому всі так вирішують?
Лео глянув на величезний меч на спині рибо-хлопця.
— Ну, не знаю.
— Я вчу музики та поезії! — промовив Афрос. — Самостійності! Хатнього господарства! Це дуже важливо для героїв.
— Безсумнівно. — Лео намагався зберігати спокійний вираз обличчя. — Шиття? Випікання печива?
— Так. Радий, що ти мене розумієш. Потім, можливо, якщо не доведеться тебе вбити, я поділюсь із тобою рецептом своїх шоколадних тістечок. — Афрос презирливо вказав собі за спину. — Мій брат Бітос навчає битися.
Лео не певен був, чи відчуває полегшення чи обурення. Френка допитував бойовий інструктор, а його — вчитель з хатнього господарства.