— Книги, послужливо пробурмотіла Елла. — Елла любить книги.
Тепер, коли гарпія сказала, що хотіла, вона начебто трошки заспокоїлась. Елла схрестила ноги, сидячи на спині Місіс О Лірі, і почала чистити своє пір’я.
Аннабет із цікавістю поглянула на Персі. Було зрозуміло, що вони з Френком та Хейзел щось приховували. Так само, як було зрозуміло, що Елла прочитала пророцтво — пророцтво, яке стосувалось її.
Вираз обличчя Персі промовляв: «Рятуй».
— Це було пророцтво, — наполіг Октавіан. — Звучало, як пророцтво.
Ніхто не відповів.
Аннабет гадки не мала, що відбувається, але зрозуміла, що Персі ось-ось втрапить у халепу.
Вона змусила себе засміятися.
— Серйозно, Октавіане? Можливо, тут, на римській стороні, гарпії й відрізняються від наших. Проте нашим достає розуму тільки на те, щоб прибирати в будиночках та готувати обіди. Ваші часто пророкують майбутнє? Ти радишся з ним щодо своїх ауспіцій?
Її слова вплинули так, як вона і передбачала. Римські офіцери знервовано засміялись. Дехто зміряв Еллу очима і фиркнув у бік Октавіана. Думка про те, що жінка-курка читає пророцтва, вочевидь, здавалась безглуздою як римлянам, так і грекам.
— Я, ну... — Октавіан опустив ведмежа. — Ні, але...
— Вона просто декламує рядки з якоїсь книги, — промовила Аннабет, — як і припустила Хейзел. До того ж, у нас уже є справжнє пророцтво, через яке слід турбуватися.
Вона повернулась до Тайсона.
— Персі має рацію. Чому б тобі не взяти Еллу та Місіс О’Лірі й не піти кудись погуляти на деякий час? Елла ж не проти?
— Великі собаки — це добре, — промовила Елла. — «Старий брехун», 1957, художній фільм Фреда Гіпсона та Вільяма Танберга.
Аннабет не знала, як розуміти таку відповідь, але Персі посміхнувся так, наче проблема була розв’язана.
— Чудово! — промовив він. — Ми надішлемо вам повідомлення через. Іриду, коли закінчимо, тоді й зустрінемось.
Римляни подивились на Рейну, очікуючи на її рішення. Аннабет затримала дихання.
Рейна бездоганно, вміла приховувати почуття. Вона пильно розглядала Еллу. Але що відбувається зараз у її думках, Аннабет зрозуміти не могла.
— Гаразд, — врешті промовила претор. — Ідіть.
— Так! — Тайсон обійшов тахту і несамовито стиснув кожного в обіймах, навіть Октавіана, який цьому, здавалось, не дуже зрадів. Після цього циклоп заліз на спину Місіс О’Лірі, пекельний пес помчав геть з форуму. Вони влетіли в одну з тіней на будівлі Сенату і зникли.
— Отже... — Рейна опустила нез’їдене яблуко, — Октавіан має рацію з приводу одного. Ми повинні отримати схвалення сенату, перш ніж дозволити легіонерам вирушити на завдання — особливо, на таке небезпечне.
— Усе це просто тхне віроломством, — Пробуркотів Октавіан. — Ця трирема — не корабель миру!
— Може, хочеш на борт, друзяко? — запропонував Лео. — Влаштую тобі екскурсію. Зможеш погратися кермом, а якщо дуже добре впораєшся, дам поносити паперовий капітанський капелюшок.
Ніздрі Октавіана роздулись.
— Як ти смієш...
— Слушна думка, — промовила Рейна. — Октавіане, ходи з ним! Оглянь корабель. Сенат скличемо за годину.
— Але... — Октавіан запнувся. Вочевидь, по обличчю Рейни він зрозумів, що подальші сперечання не найкраще вплинуть на його здоров’я. — Гаразд.
Лео підвівся. Він повернувся до Аннабет, і його усмішка змінилась. Це сталося так швидко, що їй здалось, наче на коротку мить хтось інший зайняв місце Лео — хтось з крижаною посмішкою і жорстоким блиском в очах. Тоді Аннабет кліпнула. Лео знову став звичайним собою, з його буденною пустотливою посмішкою.
— Незабаром повернусь, — пообіцяв він. — Це буде епічно.
Її охопив жахливий озноб. Коли Лео й Октавіан попрямували до канатної драбини, їй закортіло покликати їх назад — але як вона це пояснить? Скаже всім, що божеволіє, що марить і відчуває якийсь холод?
Вітряні духи почали прибирати тарілки.
— Е-е, Рейно,— промовив Джейсон, — Якщо ти не заперечуєш, я хотів би показати Пайпер місто перед зборами сенату. Вона ніколи не бачила Новий Рим.
Обличчя Рейни спохмурніло.
«Як він може бути таким дурним? — подумала Аннабет. — Хіба можливо, що Джейсон справді не розуміє, наскільки він подобається Рейні?» Для Аннабет це було досить очевидним. Просити дозволу показати своїй новій дівчині місто Рейни — це те саме, що сипати сіль на рану.
— Звісно, — холодно промовила претор.
Персі взяв Аннабет за руку.
— Так, я теж. Я хотів би показати Аннабет...
— Ні! — випалила Рейна.
Персі здійняв брови.