— Відтоді діти Афіни шукають цю статую, — промовила Аннабет. — Більшість не знають про легенду, але з кожного покоління богиня обирає кількох для пошуків. Їм дають таку саме монету, як у мене. Вони йдуть за Знаком Афіни... за чарівним слідом, що поєднує їх зі статуєю... сподіваючись знайти місце схованки Афіни Парфенос та повернути її назад.
Пайпер спостерігала за ними — Аннабет та Джейсоном — з безмовним подивом. Вони розмовляли як одна команда, без жодних ознак ворожості чи обвинувачень. Хоча ніколи одне одному не довіряли. Пайпер була досить близькою до кожного з них, щоб це помічати. Якщо вони здатні так спокійно обговорювати настільки значну проблему — первинне джерело греко-римської ненависті, — можливо, ще є надія для двох таборів.
Судячи зі здивованого обличчя Персі, у нього були схожі думки.
— То якщо ми... тобто ти... знайдеш статую... Що ми з нею робитимемо? Ми хоч поворухнути її зможемо?
— Не знаю, — зізналась Аннабет. — Але якщо якимсь чином її врятуємо, вона може об’єднати табори, зцілити мою матір від ненависті, що розриває її свідомість навпіл. І можливо... можливо, статуя має якусь силу, що допоможе нам у війні проти велетнів.
Пайпер з глибокою повагою впилась очима в Аннабет. Вона тільки тепер почала усвідомлювати, наскільки значну відповідальність звалила на себе її подруга. Аннабет збиралась виконати свій обов’язок сама.
— Вона може змінити все, — промовила Пайпер. Може покласти край тисячоліттям ворожнечі. Стати ключем до перемоги над Геєю. Але якщо ми не можемо тобі допомогти...
Вона не закінчила, але запитання наче повиснуло у повітрі: «Чи взагалі можливо врятувати статую?»
Аннабет розпрямила плечі. Пайпер знала, що її переповнює страх, але вона майстерно це приховує.
— Я мушу впоратись, — просто промовила Аннабет. — Мета варта ризику.
Хейзел задумливо намотувала своє волосся на палець.
— Мені не подобається, що ти ризикуватимеш своїм життям одна, але ти маєш рацію. Ми бачили, що зробив для римського легіону повернутий золотий орел. Якщо ЦЯ статуя є наймогутнішим символом Афіни з-поміж усіх створених...
— Вона здатна надавати копняків серйозним цяцям, — запропонував Лео.
Хейзел насупила брови.
— Я сказала б якось інакше, але, загалом, так.
— От тільки... — Персі знову взяв Аннабет за руку. — Жодній дитині Афіни не вдалось її знайти. Що там під землею, Аннабет? Хто її охороняє? Що, коли там щось пов’язане з павуками?
— «З в’язниці витої звільнить її лиш біль», — пригадав Френк. — Звита павутинням?
Обличчя Аннабет стало блідим, наче друкарський папір. Вона знала, що на неї там чекає... принаймні приблизно, тому намагалась стримати хвилю паніки та жаху.
— Розберемось із цим, діставшись Рима, — запропонувала Пайпер, вкладаючи трохи чарів у голос, щоб заспокоїти друзів. — Усе буде гаразд. Аннабет теж надає копняків серйозним цяцям. Ось побачите.
— Еге, — погодився Персі. — Я давно це засвоїв: ніколи не закладайся проти Аннабет.
Аннабет удячно поглянула на них обох.
Судячи з недоїдених сніданків, решта команди досі була занепокоєна. Але Лео вдалося позбутися напруження. Він натиснув на кнопку. З рота Фестуса вирвався струмінь пари, з таким ревом, що всі аж підстрибнули.
— Ну! — промовив він. — Чудово піднесли бойовий дух, але на цьому кораблі ще багато що слід полагодити, перш ніж ми вирушимо до Середземного моря. Головнокомандувач Лео очікує звітів, щойно впораєтесь із вашими надвеселими денними обов’язками!
Пайпер і Джейсон узялися за прибирання нижньої палуби, де після нападу чудовиська панував повний безлад. На розгрібання медпункту та задраювання люків у сховищах знадобилася більша частина дня, але Пайпер не скаржилася. По-перше, тому що залишилась із Джейсоном на самоті. По-друге, тому що вибухи минулої ночі навчили її поважати грецький вогонь. Вона не хотіла, щоб нещільно закорковані пляшки цього варива катались коридорами посеред ночі.
Прибираючи у стайнях, Пайпер подумала про ніч, яку Аннабет з Персі випадково там провели. Якби ж вона могла проговорити з Джейсоном усю ніч — просто пригорнутись до нього на підлозі та насолоджуватись його близькістю. Чому вони не порушують правил?