— Ти довіряєш їй, — загробним голосом промовила Пайпер.
— Слухай, Пайпс. Я ж казав тобі, що немає жодних причин для ревнощів.
— Вона вродлива. Сильна. Вона така... римлянка.
Джейсон опустив молоток. Він узяв її долоню, через що вся рука дівчини затремтіла. Тато Пайпер одного разу повів її в «Тихоокеанський акваріум» і показав їй електричного вугра. Він сказав тоді, що вугор посилає електричні імпульси, що паралізують здобич. Щоразу, коли Джейсон дивився на неї чи торкався її долоні, Пайпер почувалась саме так.
— Вродлива і сильна — ти, — промовив він. — І я не хочу, щоб ти була римлянкою. Я хочу, щоб ти була Пайпер. До того ж, ми команда.
Їй хотілось йняти йому віри. Вони разом, насправді, уже кілька місяців. І все ж вона не могла позбутися сумнівів, так само як Джейсон — напису «SPQR» на передпліччі.
Угорі пролунав дзвінок на вечерю.
Джейсон дурнувато посміхнувся.
— Нам краще піднятись. Якщо не хочемо, щоб тренер придушив нас шнурками від дзвіночків.
Пайпер здригнулась. Тренер Хедж погрозив це зробити після скандалу з Аннабет та Персі. Тож він дізнався б, якби хтось уночі залишив свою каюту.
— Еге, — з жалем промовила вона, дивлячись на скляні двері під ногами. — Гадаю, нам потрібна вечеря... і гарний відпочинок.
XXVI Пайпер
Наступного ранку Пайпер прокинулась від незнайомого корабельного сигналу — реву настільки гучного, що він буквально скинув її з ліжка.
«Мабуть, Лео знову щось уткнув», — подумала вона. А потім звук гудків пролунав знову. Здавалось, він доносився звідкись здалеку — з іншого корабля.
Пайпер почала квапливо одягатись. Коли вона піднялась на палубу, решта вже зібралась — усі наспіх одягнені (окрім тренера Хеджа, який заступав на нічну варту).
Френкова футболка з ванкуверської зимової олімпіади була навиворіт. Персі надягнув піжамні штани та бронзовий нагрудник, що було цікавим відкриттям у світі моди. Волосся Хейзел стирчало в один бік, наче дівчина пройшла крізь бурю, а Лео випадково себе підпалив. Його футболка перетворилась на обвуглене лахміття, а руки димились.
Приблизно за сотню ярдів від порту проплив величезний круїзний лайнер. Туристи замахали їм руками з п’ятнадцяти чи шістнадцяти рядів балконів. Деякі усміхались і робили світлини. Ніхто, здавалось, не дивувався тому, що бачить грецьку трирему. Можливо, Туман зробив корабель схожим на рибацький човен, або туристи вирішили, що «Арго II» — це історична пам’ятка.
Круїзний лайнер знову загудів. «Арго II» охопив приступ конвульсій.
Тренер Хедж затулив вуха.
— Обов’язково так галасувати?
— Просто вітаються, — припустив Френк.
— Що? — заволав у відповідь Хедж.
Корабель обминув їх і рушив далі в море. Туристи продовжували махати руками. Якщо їм і здавалось дивним, що екіпаж «Арго II» складається із сонних дітлахів в обладунках та піжамах і чоловіка з козлиними ногами, то вони цього не виказали.
— До побачення! — крикнув Лео, піднявши задимлену руку.
— Можна я піду за балісту? — запитав Хедж.
— Ні, — промовив Лео крізь силувану усмішку.
Хейзел протерла очі й подивилась на блискучу зелену воду.
— Де... о... овва.
Пайпер теж підняла очі й охнула. Тепер, коли круїзний лайнер не загороджував вид, вона побачила гору, що здіймалась над морем приблизно за півмилі на північ. Пайпер і раніше бачила вражаючі скелі. Вона їздила Першою автомагістраллю вздовж узбережжя Каліфорнії. Навіть падала у Великий Каньйон разом із Джейсоном і вилітала з нього. Але ніщо не могло порівнятись із цим масивом сліпуче-білого каменю у формі кулака, що упирався у небо. З одного боку вапнякові скелі були майже повністю прямовисними і, як припускала Пайпер, занурювались у море не менше, ніж на тисячі футів. З іншого — схил стелився ярусами, вкритими зеленим лісом, тож уся гора походила на величезного сфінкса, що осипався за тисячоліття, з білими масивними головою та грудьми й зеленою накидкою на спині.
— Гібралтарська скеля, — з трепетом промовила Аннабет. — На кінчику Іспанії. А там... — Вона вказала на південь, на більш віддалене пасмо червоних та жовтих пагорбів. — Там Африка. Ми на порозі Середземного моря.
Ранок був теплим, але Пайпер затремтіла. Попри морську шир перед ними, вона почувалась так, наче зіткнулась з нездоланною перешкодою. Варто їм зайти в Середземне море — Mare Nostrum, — і вони опиняться у стародавніх землях. Якщо легенди правдиві, їхній похід унебезпечиться в десятки разів.
— Що далі? — поцікавилася вона. — Просто попливемо вперед?