Пайпер чула багато розповідей про Геркулеса, переглядала кілька дешевих кінострічок і мультфільмів. До сьогодні, якби їй узагалі довелося про нього подумати, вона б просто пустила очі під лоба й уявила якогось дурнуватого тридцятирічного чувака з противною борідкою, грудьми колесом, левовою шкурою на голові та великою палицею, як у печерної людини. А ще б він смердів, відригував, весь час чухався та спілкувався здебільшого рохканням.
Вона зовсім не очікувала побачити це.
Босі ноги чоловіка вкривав білий пісок. Завдяки одіянню він походив на священика, от тільки Пайпер не пам’ятала який сан носить пурпурове. Кардинали? Єпископи? Чи означав пурпуровий колір, що він римська версія Геркулеса, а не грецька? Його борода була по-модному неохайною, як у тата Пайпер чи його друзів-акторів — на зразок «так вийшло, що я не голився два дні, але однаково виглядаю неймовірно».
Він був ставним, але не занадто кремезним. Чорне волосся коротко стрижене, у римському стилі. Він мав разючі блакитні очі, як у Джейсона, але шкіра була мідно-червоною, наче після років життя в солярії. Але найбільшою несподіванкою стало те, що на вигляд йому виповнилося приблизно двадцять років. Безперечно, не більше. Його врода була трохи грубуватою, але він зовсім не походив на печерну людину.
Проте палиця у нього таки була. Вона лежала на піску біля нього, більше скидалася на збільшену бейсбольну битку — п’ятифутовий відполірований дерев’яний циліндр зі шкіряним руків’ям, оббитим бронзою. Тренер Хедж би позаздрив.
Джейсон і Пайпер приземлились у морській піні. Вони повільно почали наближатись, намагаючись не робити загрозливих рухів. Геркулес байдуже спостерігав за ними, наче вони були якимсь видом морських птахів, яких він раніше не помічав.
— Вітаю, — промовила Пайпер. Привітання ніколи не завадить.
— Привіт, що цікавого? — промовив Геркулес. Його голос був низьким, але говорив він, як звичайний сучасний хлопець, наче щойно зустрів їх у шкільному гардеробі.
— Та, нічого, — Пайпер зморщилась. — Ну, взагалі багато чого. Я — Пайпер. Це — Джейсон. Ми...
— Де ваша левова шкура? — перервав її Джейсон.
Пайпер захотілось штурхнути його ліктем, але Геркулес, замість того щоб розсердитись, посміхнувся.
— Тут тридцять градусів, — промовив він. — Чого б я одягав свою левову шкуру? Ти сам одягаєш шубу на пляж?
Геркулес невдоволено зиркнув у небо, наче хотів серйозно поговорити з батьком Зевсом.
— Не вірте всьому, що чуєте про мене. Бути відомим не так весело, як здається.
— І не кажіть, — зітхнула Пайпер.
Геркулес поглянув на неї своїми блискучими блакитними очима.
— Ти відома?
— Мій тато... він знімається в кіно.
Геркулес невдоволено забуркотів:
— Про кіно навіть починати не хочу. О боги олімпійські! Ці режисери ніколи нічого не можуть зробити належним чином. Ви бачили хоч одну стрічку, де я схожий на себе?
Пайпер мусила визнати, що він має рацію.
— Я здивована, що ви такий молодий.
— Га! Так працює безсмертя. Але так, я був не дуже старим, коли помер. Не за сучасними стандартами. У свої геройські часи я багато чого вчинив... навіть забагато. — Його очі метнулись до Джейсона. — Син Зевса, еге ж?
— Юпітера, — відповів Джейсон.
— Невелика різниця, — буркнув Геркулес. — Тато дратує у будь-якій формі. Я? Мене називали Гераклом. А потім з’явились римляни і назвали мене Геркулесом. Я не дуже змінився, хоча останнім часом думки про це спричиняють гострий головний біль...
Лівий бік його обличчя сіпнувся. Одіяння замерехтіли, стаючи то білими, то пурпуровими.
— Хоч би як, — промовив Геркулес, — якщо ти син Юпітера, ти маєш розуміти — на тебе всі тиснуть. Що не роби — цього завжди недостатньо. Урешті-решт це може зламати.
Він повернувся до Пайпер. Її спиною побігли тисячі мурашок. Химерне поєднання суму та злісності з’явилось у очах бога, що здавались не зовсім розсудливими і, безперечно, небезпечними.
— А щодо тебе, люба моя, — застеріг Геркулес, — будь обережною! Сини Зевса можуть бути... хоча, не зважай.
Пайпер не зрозуміла, що він хотів сказати. Раптом їй захотілось забратись якомога далі від цього бога, але вона намагалася зберегти спокійний та люб’язний вираз обличчя.
— Отже, пане Геркулесе, — промовила вона, — ми в поході. Ми хотіли б отримати дозвіл на прохід у Середземне море.
Геркулес знизав плечима.
— Тому я і тут. Після моєї смерті тато зробив мене швейцаром Олімпу. Я сказав: «Чудово! Придворна посада! Нескінченні вечірки!» От тільки він не згадав про те, що я охоронятиму вхід до стародавніх земель. Отак я й застряг на решту вічності на цьому острові. Дуже весело. — Він вказав на стовпи, що здіймалися з морської піни. — Дурні колони! Дехто стверджує, що я створив Гібралтарську протоку, розсунувши гори. Дехто вважає, що гори — це стовпи. Що за купка Авгієвих добрив. Стовпи — це стовпи.