— Вас іст дас? Што єсть ето? — зовсім уже сердито повторив фельдфебель, взявшись у боки, й стояв так, маленький і товстенький, перед незграбною рукастою постаттю Гужа.
— Приказ на бульбу, пане офіцер. На картошку! — уточнив Гуж. — Щоб до неділі вибрали.
— Вас іст дас? — не прийнявши пояснення, ще більш роз’ятрено загримав фельдфебель і підступив ще на крок до Гужа.
— Я ж кажу, пане офіцер, наказано всім на картошку. Пан бургомістр...
— Вас іст дас? — знову правив своєї фельдфебель, і Гужеві на цей раз, мабуть, заціпило. Виструнчившись і вилупивши на німчика очі, він мовчки стояв, аж поки той не стрепенувся і якось аж надто спритно знизу вгору ляснув його двічі — по одній і по другій щоці. Поліцай гойднувся разом із гвинтівкою, потягнувши обіруч її до себе, чекаючи, мабуть, нових ляпасів. Але фельдфебель більше не бив, тільки розгонисто ткнув коротеньким пальчиком у бік воріт:
— Век!
І поки Гуж чи то перелякано, чи то зраділо поквапом цибав до воріт, фельдфебель образливо процідив крізь зуби:
— Вонюши поліцайшвайн...
— Еге... Правильно ви його. Недобрий чоловік, — не втримався Петрик, дуже вдоволений тим, що заробив Гуж. Він аж трусився із радощів, але фельдфебель якось непорозуміло зиркнув на старого, ніби вперше бачив його, й недобре примружив очі.
— Офіцерклозет фертіґ?
— Та де ж я зроблю, як оцей приперся! — почав Петрик, здогадавшись, про що запитує німець. Та враз схаменувся й замовк, уловивши, як фельдфебель якось хапливо плигонув до нього збоку. В ту ж мить він мало не зарепетував од болю — нічого не кажучи, фельдфебель дав йому такого носака, що Петрик аж підскочив. «Ой, Божечку мій!» — тільки й встиг подумати Петрик і, ніби ошпарений, вилетів крізь дірку на город.
11
Степанида сама не знала, як пережила ту годину вранці, коли німці трусили садибу, перевертали пожитки. Те, що вночі її ніхто з них не бачив, було вже зрозуміло, але від того легше не ставало, різне думалося. Знов же гвинтівка пропала саме тут, на хуторі, і того, мабуть, було досить, щоб жорстоко покарати його господарів. Дивно, як учора вночі, охоплена одним-однісіньким бажанням завдати їм шкоди, вона про те не подумала. А як зміркувала, то їй стало страшно.
Та поки що все обійшлося, німці всі забралися, при кухні залишився один тільки Карло, і їй наказали допомагати йому: спочатку начистити картоплі (троє повнісіньких відер), далі перемити зо два десятки плескатих котелків з накривками; а ще Карло примусив вишурувати піском два закурені чани й на додачу випрати якесь кухонне ганчір’я в гарячій воді з милом. Усе це вона робила зумисне мляво, без жодної охоти, і потроху, в міру того як вона заспокоювалась після вранішнього переляку, зростала її тривога за поросятко — як воно там? Треба було його погодувати, а то, мабуть, кувікає на весь яр, раптом хтось набреде, випустить чи вкраде, — що тоді на господарстві залишиться?
Але Карло не відпускав її ні на крок від кухні, все давав роботу, вона мовчки й безвідмовно виконувала. Полуднувати німці чогось не приїхали — може, трохи не впорались на мосту чи відробляли за вчорашнє святкування. Приїхали вони тільки перед смерком і одразу обліпили кухню — всі, видно, перевтомлені, зголоднілі, обвітрені. Петрик уже викопав і обгороджував парканчиком офіцерський клозет на городі, а вона шуснула від кухні до сіней, і вартовий відступив убік — тепер він дозволив зайти до комірчини.
Степанида зайшла й причаїлась — боялася попастися комусь на очі, все думалося: а раптом хтось із них упізнає чи здогадається, що саме вона взяла гвинтівку. Якби не нужда, вона й не вилазила б із цієї комірчини, де мала притулок і схованку і де вранці все було перевернено й перекинуто. Петрик ще не прийшов із городу, й вона трохи пересовувала по кутках діжки, начиння, повісила шмаття на цвяхи по стінах. Гнилий осінній день надвечір і геть зледащів, замрячило, німці не дуже гасали по подвір’ю, а якось швидко побрали свої котелки з м’ясом біля кухні й позашивалися в палатку.
Коли надворі повільнішало, Степанида зібрала в банячок решту старої вареної картоплі з цеберка, трохи посипала її ґрисом, глянула у віконце. Довкіллям брався швидкий осінній притемок, коло кухні нікого вже не було, окрім Карла, який, натягнувши на голову косий клинець плямистої накидки, наводив там порядок. І вона з банячком, прикритим полою ватянки, вийшла із сіней, втім, одразу наткнувшись на вартового — літнього носатого німця в насуненій на вуха пілотці. Він стояв під стріхою на ґанку і одразу простягнув ногу перед порогом.