Так чого ж я добився? Коли я прокинувся від недовгого сну і піддався впливу через Люка, то був тоді п'яний і втомлений після незвичних зусиль. Мене переправили до нього, так я дізнався, що він галюцинує, згодував йому щось, здатне, як я думаю, раніше чи пізніше зняти його з гачка, порубав Вогненного Ангела і залишив Люка там же, де знайшов.
Отримав я з цього дві речі, — міркував я, просуваючись у густому тумані, — поставив Люка в безвихідне становище при всіх інтригах, які він як і раніше міг замишляти проти Амбера. Тепер він знав, що його мати — наша полонянка, і я не міг собі уявити, щоб він за таких обставинах робив якісь прямі дії проти нас. Крім технічних проблем, пов'язаних з транспортуванням Люка і утриманням його на одному місці, це і було причиною, по якій я був готовий залишити його там, як тільки що зробив. Я впевнений, що Рендом волів би тримати його без свідомості в камері підземелля, але не сумнівався, що він задовольниться тим, що Люк на свободі, але без іклів, особливо тому, що, цілком ймовірно, Люк раніше чи пізніше зв'яжеться з ним для переговорів про Ясру. Я був готовий дозволити йому прийти в себе, гуляти на волі і з'явитися до нас, коли він сам того захоче. До того ж, у мене вистачало власних проблем — Колесо — Привид, Маска, Вінта… І цього нового, який тільки що отримав номерок і зайняв крісло.
Можливо, це Нора використовувала навідні якості блакитних каменів для того, щоб підіслати до мене вбивць. У неї для цього вистачало і здібностей, і мотивів. Хоча, можливо також, що це проробляв Маска, який володів, наскільки я міг судити, потрібними здібностями і, здається, мав мотив, хоча я і не знав його. Тепер, однак, Ясра з дороги прибрана, і хоча я збирався у свій час розібратися з Маскою, вважав, що зумів захиститися від дії блакитних каменів. А також думав, що вже достатньо налякав Маску при нашому останньому зіткненні в Замку. Що би там не було, вкрай малоймовірно, щоб Маска або Ясра, якими б силами вони не володіли, отримали доступ до навченого Вогняного Ангела. Ні, Вогняний Ангел міг з'явитися тільки з одного місця, а живучі в Відображеннях чаклуни не входили в список клієнтів постачальника.
Порив вітру розсунув на мить туман і я мигцем побачив темні будівлі. Добре. Я перемістився. Туман майже відразу ж розсунувся і це виявилися не будівлі, а темні скелі. Ще одна зміна декорацій, і в полі зору з'явився шматок не те ранкового, не то вечірнього неба, і по ньому розлилася піна яскравих зірок. Невдовзі вітер змів туман і я побачив, що йду по кам'янистій височині, а небеса горять таким яскравим зоряним світлом, що можна читати. Я пішов по темній стежці, що веде до краю світу…
Все ж, це справа з Люком, Ясрою, Далтом і Маскою була якимось додатком — цілком зрозумілим в одних місцях і туманним в інших. Знайди я малість часу і попрацюй трохи ногами, і все зійдеться в єдине ціле. Люк і Ясра були тепер нейтралізованими. Маска, який залишався загадкою, здається, мав на мене зуб особисто, але, схоже, не представляв ніякої особливої загрози Амберу… З іншого боку, загрозу представляв Далт зі своєю фантастичною новою зброєю, але Рендом був в курсі цієї ситуації, і Бенедикт уже повернувся в місто. Тому я був упевнений, що для протидії загрозі робилося все можливе.
Я стояв на краю світу і дивився в бездонну прірву, повну зірок. Гора, на якій я опинився, здається, не належала поверхні ні єдиної планети. Однак ліворуч розташовувався міст, що вів в темряву до загороджуючого зірки силуету — напевно, до ще однієї плаваючою в космосі гори. Я підійшов до мосту і ступив на нього. Проблеми, пов'язані з атмосферою, гравітацією і температурою нічого не значили тут, де я міг на ходу вигадати нову реальність. Я попрямував по мосту і на якусь мить кут став таким як треба, тому я вловив силует іншого моста на протилежній стороні темної маси, ведучий кудись далі в темряву.
Я зупинився посередині, звідки міг оглядати міст по всій довжині в будь-якому напрямку. Місце це здавалося безпечним і придатним для справи. Я витягнув свою колоду карт і перетасував їх, поки не виявив ту, якою вже дуже довго не користувався.
Я відклав усі інші і тримав її перед собою, вивчаючи блакитні очі і молоді, жорсткі, трохи різко загострені риси обличчя під копицею чистого білого волосся. Одягнений він був у все чорне, за винятком шматочка білого коміра і рукавів, помітних під блискучою обтягуючою курткою. У руці, обтягнутій рукавичкою, він тримав три темних сталевих кульки.
Дотягнутися до самого Хаосу іноді важкувато, тому я зосередився і сфокусувався, ретельно і сильно. Контакт виник майже миттєво. Він сидів на балконі під шаленим смугастим небом, ліворуч від нього пропливали рухомі Гори. Сидів він, поклавши ноги на плаваючий столик, і читав книгу. Коли контакт встановився, він опустив її і злегка посміхнувся.