Прокинулася вона вже затемно, принаймнi Iлонi так видалося. Прокинулася вiд того, що хтось слiдкував за нею у велетенськiй, з одним, на всю стiну, вiкном, кiмнатi; але, на диво, вона не вiдчула страху (якого зроду не вiдчувала), вона навiть не знала, як називається це вiдчуття. Просто витягнувшись на лiжку, солодко, а водночас вдавано потягнулася, сiла, зновутаки рвучко, i увiмкнула нiчники, вмонтованi у стiну.
Борис сидiв, одягнений у пiсочного кольору костюм, на великому пуфi й курив, дивлячись на неї, не вiдриваючи погляду. Iлона потягнулася було до атласного халатика, але облишила, взяла склянку з тумби, випила теплу рiдину, продовжуючи мовчати, знаючи, що Бориса природа не обдiлила делiкатнiстю тупого селянина; нарештi, коли легенький, з тошнотворним присмаком хмiль повернув її до дiйсностi, вона, схрестивши мiцно ноги, закурила i, випускаючи синю цiвку диму, грубо запитала:
— Чого тобi?
— Я тiльки-но прийшов… Мг-м-м… А ти стаєш все кращою…
Iлона зламала сигарету в попiльницi, вiдкинула назад голову i плечi, упершись руками в лiжко, засмiялася пустим, але довгим i дзвiнким смiхом.
— Забудь. I не милься. Голитися тобi не доведеться… Iди краще, бо неприємностi я тобi обiцяю.
— Та нi. Я хотiв просто поговорити… А ти одягнися… I ми поговоримо…
Вiн зачекав, коли вона одягне халат, потiм коли наллє в склянки вiскi, далi заговорив:
— Ти знаєш, менi ось три днi страшно. Чомусь страшно i все. За Нору страшно. За тебе. За доньку… А? Може, я внаправду вирiшив правильно — їх охрестити… — Вiн пропхнув липку слину, затягуючи паузу.
— Це все?! Ху ти… — Iлона усмiхнулася одними кутиками уст, розумiючи, що її накриває той же страх, який межує зi статевим збудженням, той страх, який лiкує її, а не заводить у дике iнфантильне безпам’ятство.
— Я хотiв запитати: як ти ставишся до того… до хрестин?!.
— Блядь, що з тобою, Борисе? Ти взагалi поїхав дахом. Ти, вiд кого тремтить майже пiвкраїни, ти враз несподiвано стаєш схожим на соснiвського вурку типу… — Вона повагалася i таки промовчала, намагаючись вiдкинути надокучливу думку, приторне iм’я. — Невже колись у мене з тобою щось було? Невже я поклала все життя своє, щоб дiстати якийсь лантух iз зiпсованою спермою? Ти надто старосвiтський… певне, так. Цього моя персона не вгадала. Ти б краще поставив мене раком, анiж розпитувати про такi речi, якщо їх назвати можна речами. Невже весь свiт тiльки i подiлився на придуркiв, якi запитують: є Бог чи його нема. Чи то наша фантазiя, чи то страх. Пiди в школу. Запитай у тих дiвчаток, яких ти у велику перерву возив на дачi, коли ще був не таким облiзлим. Iди в сраку зi своїми фанаберiями…
Голос у неї зривався, iстерично клекотiв, — вона сама не вiдчувала, що справжнiй страх, про iснування якого вона не знала, пiдступив, завис темною крилатою тiнню. Борис рвучко витяг хустку, обiтер усе обличчя, лишаючи на бiлому, як тiсто, тiлi рожевi слiди.
— Перестань, а то дам по писку… Я дiйсно боюсь. Мене мучать сни…
— Менше пий. Менше нюхай кокаїн, якщо це тобi не на користь. Вигадай що-небудь. Трахни нову бабу… Ну, хоча б цю Єву…
— Хе-х-хе, Єву… Надто мiцна пташка ця Єва… Менi досить тебе…
Нарештi вона здогадалася, засiпавшись у нiмому, беззвучному смiховi.
— Так, по-твоєму, я винна у тому, що ти ловиш, як першокурсник паскудного лiцею, що нанюхався ацетону, кольоровi глюки… Бiдолаха ти мiй. Аби знала, то я б тобi зроду не дала. Аби знаття, то я б взагалi втекла з цiєї клятої сiмейки… На панель… На вокзал… Куди завгодно… Що тобi дасть той Бог? Га? Потрахатися? Понюхати кокаїну? Грошей? Все це тобi давала моя блядська сiмейка, обтяжена моралiзаторством убивць. Пiди краще до таточка мого. Вiн колись вчився на попа. Хай сповiдає. Або нi, нi, нi! Лiпше до того обiрванця Лаврентiя, якого нiяк не може здихатися Соснiвка. Пiди. Може, вiн тебе у жопу трахне. Чи тобi захотiлося мене, щоб я тебе висповiдала мiж ногами? Ну…
Вона задерла халат, лягла на спину, розставила ноги.
— Давай… Чи ти став романтиком? Га?! Чого не йдеш? Чи вже сповiдався у цiєї новенької сучки?
Борис недбало розстебнув ширiньку, спустив до колiн штани, але член ганчiркою висiв мiж синiх яєчок.
— Одягни штани, недоумку. Ти вже нi на що не здатен. Може, ти i грошi розучився рахувати? А зараз шуруй звiдси. Iди, у мене паскудний настрiй, щоб задовольняти iмпотентiв.
Найдивнiше те, що цей прихiд Бориса навiть захопив її, додав упевненостi, i вона поволi, сама того не помiчаючи, почала вiдновлювати свої старi звички, перетелефонувала знайомим. Цiлий день дзвонила, сидячи у лiжку, серед гори глянсованих часописiв для геїв та лесбiянок, модних каталогiв, в диму десяткiв трьох недопалкiв; вона вiдновлювала свої вправи з музики, уперто тарабанячи неслухняними пальцями по клавiатурi, геть занедбавши свою зовнiшнiсть, тижнями не виходячи на вулицю, на люди, в хол, де хазяйнувала Єва, яка зараз зробилася для неї не вартiснiшою за iлюстрацiї, якi жужмом лежали пiд її ногами. Волосся її вiдросло, стримiло, як у справжнього хлопчиська, а рухи зробилися рiзкими. До неї натовпом посунули якiсь нафарбованi типи, дебелi молодицi з одвислими грудьми або без цицьок взагалi; транссексуали всiляких мастей, а також дiячi мистецтв, з довгими патлами, заслуженi й нi, зовсiм молодi й старi. Але це був уже iнший свiт, розумiла вона, нерухомо споглядаючи за тим, як копошиться люд, за iмiтацiєю свого, здавалося б, забутого свiту; вона нiколи не вiрила мистецтву, бо воно не приносить задоволення, а лише сiє сум’яття; так одного разу вирiшила вона, спостерiгаючи тоскний соснiвський пейзаж за вiкном. Служка винiс останнього п’яницю, а вона продовжувала сидiти перед широким екраном, у строгому чоловiчому вбраннi, але незаймана, як у першi днi юностi, коли плоть пече, а час зовсiм не настав. Вона смутно здогадувалася, що цей мiсяць, проведений серед її знайомих, серед оргiй, але без її участi, цей час вона наче намагалася щось пiдтвердити, те, якраз головне, чого її вихолощена вихованням iстота потребувала так, як напитися води. I думка про Єву прийшла сама собою. Вона знову з тиждень не виходила, а мастурбувала на Єву в лiжку, закутана у глуху тишу, що вiяла вiд сiрого одноманiтного пейзажу за вiкном. I тодi вона таки зiйшла вниз, ще не вiдаючи та не гадаючи, як воно обернеться.