Сеньйор Зорро повів його до дверей і, задкуючи, відступав, тримаючи капітана перед собою, тоді як Гонзалес і кавалеристи йшли за ним на такій відстані, на яку мали сміливість зважитися. Вони стежили за кожним його рухом, сподіваючись на випадок заскочити його зненацька.
Зорро перетнув велику кімнату і так дійшов до виходу. Він трохи побоювався людей, що знаходилися надворі, тому що знав, що деякі з них оточили будинок, щоб стерегти вікна. Смолоскип горів саме біля дверей, і сеньйор Зорро, піднявши руку, скинув його і згасив. Але все ще залишалася велика небезпека в той момент, коли він виходив. Гонзалес і кавалеристи стояли перед ним, розгорнувшись віялоподібно по кімнаті. Вони нахилилися вперед, вичікуючи випадку завдати удару. Гонзалес тримав у руці пістолет, хоча й нехтував цією зброєю, і чекав на можливість вистрілити так, щоб не наразити на небезпеку життя свого капітана.
— Назад, сеньйори! — скомандував розбійник. — Мені потрібно більше місця, щоб зробити стрибок. Так — дякую вам! Сержанте Гонзалесе, якби за інших умов, я міг би запасти у спокусу знову побавитися, пофехтувавши і обеззброївши вас.
— Клянуся святими…
— Якось іншим разом, наймиліший сержанте! Тепер, сеньйори, увага! Я засмучений, що повинен сказати вам, але в мене був усього один заряд. Те, що капітан відчував весь цей час біля своєї потилиці, було не що інше, як пряжка від вуздечки, що я підняв з підлоги. Хіба це не чудовий жарт? Сеньйори, до побачення!
Він жбурнув капітана вперед, ринувся в темряву, кинувся до свого коня, переслідуваний усім загоном, що скакав по п’ятах, і супроводжуваний пістолетними пострілами, що освітлювали темряву ночі, і кулями, що свистіли навколо. Вітер, який дув з далекого моря, доніс сміх розбійника до переслідувачів.
Розділ XVI
НЕВДАЛЕ ПОЛЮВАННЯ
Сеньйор Зорро направив свого коня небезпечним схилом гори, де був пісок і один неправильний крок міг коштувати життя, тому кавалеристи ледь наважувалися скакати за ним. Сержант Гонзалес, який був достатньо сміливим, і дехто ще кинулися за розбійником, а решта поскакали праворуч і ліворуч, розраховуючи перехопити втікача, коли він досягне підніжжя гори і поверне на дорогу.
Однак сеньйор Зорро випередив їх і скаженим чвалом направився стежиною до Сан-Габріель, у той час як кавалеристи неслися позаду, перегукуючись один з одним і раз у раз стріляючи з пістолетів. Витративши багато пороху і куль, вони не досягли бажаного результату, не схопили і не поранили розбійника.
Незабаром зійшов місяць. Сеньйор Зорро передбачав, що це ускладнить його втечу ще більше. Але його кінь був свіжий і сильний, тоді як коні кавалеристів проскакали багато миль протягом дня. Тому надія не залишила його.
Тепер переслідувачі могли добре бачити його, а він міг чути, як сержант Гонзалес кричав на своїх людей, змушуючи їх гнати коней до останнього. Оглянувшись назад під час скачки, він помітив, що кавалеристи розсипалися довгим ланцюгом і що більш сильні і свіжі коні переганяють інших.
Таким чином вони проскакали близько п’яти миль. Кавалеристи трималися все на тій самій відстані, не скорочуючи її, і сеньйор Зорро знав, що незабаром їхні коні утомляться і що його чудовий кінь, який не подавав ще ознак утоми, випередить їх. Тільки одне дратувало його: він хотів би їхати в протилежному напрямку.
Гори піднімалися прямовисно по обидва боки великої дороги, і було неможливо повернути убік і зробити велике коло. Не було тут також і стежини, якою він міг би помчати. Якщо ж він навіть і спробував би піднятися на гору верхи, то йому довелося б просуватися занадто повільно, і тоді кавалеристи могли б наблизитися на відстань досить близьку, щоб вистрілити і поранити його. Тому він їхав уперед, поступово збільшуючи відстань між собою і своїми переслідувачами. Він знав, що через дві милі у долині буде стежина, яка йде праворуч, і, їдучи цією стежиною, він дістанеться більш піднесеної місцевості і після того зможе повернутися своїми слідами.
Сеньйор Зорро проскакав одну з цих двох миль, перш ніж згадав чутку про те, що внаслідок недавньої зливи стався обвал, що загородив цю стежину. Таким чином, він не зміг би скористатися нею, навіть якби й досяг її. Раптом смілива думка прийшла йому в голову.
Піднявшись на невелике узвишшя, він ще раз озирнувся назад і побачив, що жоден з кавалеристів не їхав поруч з іншим. Вони були розкидані, і між ними була достатня відстань. Це мало допомогти здійснити його план.