— Це, можливо, кінець, — сказав вій.
— Сеньйоре! Напевно святі будуть милостиві до нас.
— Ми оточені ворогами, сеньйорито. Мені байдуже, аби вмерти в битві, як личить кабальєро. Але ви, сеньйорито?
— Вони ніколи знову не посадять мене до цієї брудної в’язниці, сеньйоре! Клянуся! Я краще вмру з вами!
Вона зняла з грудей ніж для овечих шкур, і Зорро побачив його.
— Ні, сеньйорито! — вигукнув він.
— Я віддала вам своє серце, сеньйоре. Ми або житимемо разом, або разом помремо.
Розділ XXXVII
ЛИСИЦЯ В НАДЗВИЧАЙНІЙ НЕБЕЗПЕЦІ
Він підбіг до вікна і виглянув надвір. Кавалеристи оточили будинок. Сеньйор Зорро міг бачити, як губернатор йшов площею, віддаючи накази. По дорозі від Сан-Габріель їхав гордий дон Александро Вега, щоб зробити візит губернаторові. Він зупинився на краю площі і почав розпитувати людей про причину метушні.
— Усі зібралися тут чекаючи на мою смерть, — сміючись, сказав сеньйор Зорро. — Хотів би я знати, де мої хоробрі кабальєро, що виїхали зі мною?
— Ви очікуєте від них допомоги? — запитала вона.
— Ні, сеньйорито. Вони повинні були б стати перед губернатором і розповісти йому про свої наміри. Для них це був жарт, пригода, і я сумніваюся, щоб вони поставилися до неї настільки серйозно, щоб тепер підтримати мене. На це не можна сподіватися. Я битимуся сам до останнього.
— Не сам, сеньйоре, коли я з вами.
Він обійняв її і пригорнув до себе.
— Я б хотів, щоб нам пощастило, — сказав він. — Але було б безглуздо припускати, щоб моя невдача відбилася на вашому житті. Ви навіть ніколи не бачили мого обличчя. Ви зможете забути мене. Ви можете піти звідси і здатися, надіслати звістку донові Дієго Вега, що станете його нареченою, і тоді губернатор буде змушений відпустити вас і виправдати ваших батьків від усяких обвинувачень.
— Ах, сеньйоре!
— Подумайте, сеньйорито! Подумайте, що це буде означати! Його превосходительство ані секунди не насмілиться противитися Вега. Землі будуть повернуті вашим батькам. Ви станете нареченою найбагатшої молодої людини в країні. У вас буде все, щоб бути щасливою.
— Все, крім кохання, сеньйоре, а без кохання все інше — ніщо.
— Подумайте, сеньйорито, зважтеся раз і назавжди. Вам залишається тепер тільки одна мить!
— Я прийняла рішення вже давно, сеньйоре. Пулідо кохають тільки раз у житті і не вінчаються, якщо не кохають!
— Люба! — крикнув він, і знову пригорнув її до свого серця.
Почувся стук у двері.
— Сеньйоре Зорро! — крикнув сержант Гонзалес.
— Слухаю вас, — відповів Зорро.
— У мене є пропозиція від його превосходительства губернатора.
— Слухаю, горлане!
— Його превосходительство не хоче ані вашої смерті, ані образити сеньйориту, що з вами. Він просить вас відчинити двері і вийти разом із сеньйоритою.
— Навіщо? — запитав сеньйор Зорро.
— Ви піддастеся справедливому суду і сеньйорита також. Таким чином ви можете уникнути смерті і замість цього бути засудженим до ув’язнення.
— Ха! Я бачив справедливих судів його превосходительства, — відповів сеньйор Зорро. — Ви думаєте, я дурень?
— Його превосходительство наказав мені сказати, що це остання можливість, що пропозицію не буде відновлено.
— Його превосходительство вчиніть розумніше, якщо не буде дарма витрачати слів. Він товстіє, і подих у нього короткий.
— Що ви можете виграти від опору, крім смерті? — запитав Гонзалес. — Невже ви сподіваєтеся справитися з цілим гарнізоном і губернаторським ескортом?
— Це траплялося вже раніше.
— Ми можемо виламати двері і захопити вас!
— Після того, як на місці залишиться кілька позбавлених життя трупів, — помітив сеньйор Зорро. — Хто перший ввійде в ці двері, мій сержанте?
— Востаннє…
— Зайдіть краще і випийте зі мною кухоль вина, — сміючись сказав розбійник.
— Борошняна підбовтка і козяче молоко! — вилаявся сержант Гонзалес.
Потім якийсь час панувала тиша, і сеньйор Зорро обережно виглянувши з вікна так, щоб не привернути до себе уваги, помітив, що губернатор радиться із сержантом і кавалеристами.
Нарада скінчилася і сеньйор Зорро відскочив від вікна. Майже тієї ж миті почалася атака дверей. У них били важкими колодами, намагаючись виламати. Сеньйор Зорро, стоячи посеред кімнати, націлив свій пістолет на двері, і вистрілив; куля пройшла крізь двері, хтось зовні застогнав. Зорро кинувся до столу перезарядити пістолет.