— Ха! Ви сказали мені тоді, що не бачили сеньйора Зорро.
— Я й не бачив його! Брати не мають дзеркал, вважаючи, що це підштовхує до марнославства. Інше, звичайно, було неважко. Ви легко зрозумієте, яким чином я опинився у своєму власному міському будинку у вигляді сеньйора Зорро, коли комендант образив сеньйориту, і вона повинна простити мені цей обман. Я посватався до неї, як дон Дієго, але вона відкинула мене. Тоді я спробував зробити це ж, як сеньйор Зорро, і вона покохала мене. Можливо, у цьому також був свого роду метод. Вона відмовилася від багатства дона Дієго Вега заради людини, яку покохала, хоч і знала, що вона перебуває поза законом. Сеньйорита показала мені своє щире серце, і я в захваті від цього. Ваше превосходительство, ця сеньйорита буде моєю дружиною, і я думаю, що ви двічі подумаєте, перш ніж заподіяти надалі які-небудь неприємності її родині.
Його превосходительство простягнув руку на знак згоди.
— Було важко дурити усіх вас, але це було зроблено, — продовжував дон Дієго. — Тільки довгі роки практики дали мені можливість виконати свій задум. Тепер же сеньйора Зорро більше не буде, бо в цьому не буде потреби; крім того одружена людина повинна хоч трохи подбати про своє життя.
— А з ким я одружуюся? — запитала сеньйорита Лоліта, зашарівшись, тому що вона говорила ці слова там, де усі могли чути їх.
— Кого ви кохаєте?
— Мені здавалося, що я кохаю сеньйора Зорро, але мені здається тепер, що я кохаю їх обох, — сказала вона. — Хіба це не соромно? Але я віддам перевагу вам, сеньйоре Зорро, перед доном Дієго, якого я знала.
— Постараємося встановити між ними золоту середину, — відповів він, знову засміявшись. — Я кину старі звички і поступово перетворюся на ту людину, якою ви бажаєте мене бачити. Всі говоритимуть, що одруження зробило з мене чоловіка.
Вона зупинилася і поцілувала його тут же, перед усіма.
— Борошняна підбовтка і козяче молоко, — вилаявся сержант Гонзалес.
