Після того, як Рендом подякував варті за швидку реакцію на тренувальний сигнал — а я вловив тим часом незадоволене бурмотіння, що мовляв король перебрав злегка за обідом — ми повернулися до бібліотеки, і Рендом задав логічне запитання:
— Звідки взявся третій патрон?
— Третій патрон я знайшов в куртці Люка, — відповів я.
Потім я виклав обставини, за яких всі вони у мене опинилися.
— Ні… зволікання тут абсолютно недозволено, — вислухавши мене рішуче заявив Рендом. — Я ПОВИНЕН знати, хто такий Рейнард Люк. Що ти сам думаєш про все це?
— Будинок згорів, — почав я, — нагорі жив Мелман, той, який хотів принести мене в жертву. А внизу розташовувалися «Склади Брута». Цей Брут явно зберігав на складі ось такі патрони. Люк визнав, що був знайомий з Мелманом. Спочатку я і не думав, що є якийсь зв'язок між ними, хоча одного факту, що вони розташовувалися в одній будівлі, вже було досить, звичайно.
— Якщо для боєприпасів потрібен був цілий склад, то нам загрожують серйозні неприємності, — стурбовано сказав Рендом. — Я хотів би дізнатися, хто справжній власник цієї будівлі і хто стоїть за компанією Брута, якщо це різні люди.
— Думаю, що перевірити це не дуже складно, — сказав я.
— Кого ж мені послати для цього? — Задумливо промовив Рендом.
Потім він клацнув пальцями і посміхнувся.
— Флора — ось хто зробить цю вельми важливу місію для порятунку Корони.
— На тебе явно зійшло натхнення, — схвально зауважив я.
У цей момент Мартін посміхнувся і покрутив головою.
— Боюся, що я нічого не розумію, — вставив він. — І взагалі я хотів би знати…
— Ось що, — вирішив Рендом. — Ти вводиш Мартіна в курс справи, а я піду дам вказівку Флорі. Вона зможе відправитися відразу після похорону.
— Добре, — відповів я.
Він пішов, а я знову взявся за свою історію, дещо скорочуючи для економії часу.
Ніяких особливо свіжих і несподіваних ідей з приводу подій, про які я йому повідомив, у Мартіна не знайшлося, втім, я від нього нічого подібного і не чекав. Останні кілька років, як я дізнався, він провів у досить пасторальному оточенні. Взагалі у мене склалося враження, що він більше любить село, а не місто.
— Мерлін, — сказав він, — тобі давно вже слід було повідомити про усі ці події в Амбер. Це явно стосується нас усіх.
«Цікаво, а як з Двором Хаосу, — раптом подумав я. — Там ця рушниця вистрелила би чи ні? Але все ж мішенями поки що стали Каїн і Блейз. А з Двору мене поки що ніхто не викликав, щоб повідомити про якісь нещасні випадки… І все ж Мартін був правий — мені слід було раніше ввести своїх родичів в курс подій і, ймовірно, доведеться в якийсь момент так само вчинити і з іншими родичами в Хаосі.»
— Але до подій останніх днів все виглядало набагато простіше, — сказав я Мартіну, — а потім я був дуже зайнятий, щоб зв'язатися з Амбером.
— Але всі ці роки… стільки замахів на твоє життя…
— Я не біжу додому скаржитися кожен раз, коли заб'ю палець на нозі, — відповів я, — як, втім, і всі інші. І я не бачив жодного зв'язку між Амбером і цими замахами.
Однак, мені було зрозуміло, що правий саме він, а я помилявся.
На щастя, в цей момент повернувся Рендом.
— Здається, мені не вдалося переконати Флору, що це велика честь, — сказав він, — але вона, в усякому разі, згодна допомогти.
Після цього ми поговорили про багато речей, про те, хто і чим займався в ці роки. Я згадав, що Рендом цікавився проектом Колеса-Привида, і згадав про нього. Він негайно змінив тему, даючи зрозуміти, що цю розмову він хоче вести віч на віч. Через деякий час Мартін раптом почав позіхати, і це виявилося з біча заразливим.
Рендом побажав нам на добраніч і подзвонив слузі, щоб той показав мені мою кімнату.
Я попросив Діка, який проводив мене в мою спальню, принести приладдя для малювання.
Щоб добути все необхідне, йому знадобилося не більше десяти хвилин.
Повертатися на Землю пішки було б довго і виснажливо, я втомився, тому я сів до столу і взявся конструювати Карту для залу бару в тому клубі, куди возив мене минулого вечора Білл. Я працював, напевно, хвилин двадцять, поки не добився задовільного результату.
Тепер вся справа була в часовій різниці, а це співвідношення не відрізнялося постійністю.
Один до двох з половиною — це правило було взято практично з повітря. Можливо, я вже запізнився на рандеву з безіменним умільцем проникати в чужі будинки.
Я відклав убік все, крім Карти, потім піднявся.
У цей момент у двері постукали. Я відчував сильний спокуса не відповідати, але цікавість таки перемогло.