— Це вже щось, — кивнув я.
Я повільно підвівся на ноги, останні волокна сну залишили мене, коли я встав. Тут я побачив, що Люк повернувся і йде. Я автоматично зробив кілька кроків слідом за ним, поки мені не прийшло в голову запитати: — Ти куди?
— Туди.
Він показав рукою, в якій тримав черпак.
Слідом за ним я вийшов через отвір в стіні в сусідню невелику печерку розмірами з мою стару вітальню.
Тут було холодно. Уздовж стіни ліворуч від входу стояло кілька великих дерев'яних бочок, і Люк повісив черпак на край найближчої. Біля протилежної стіни вишикувалися картонні ящики та мішки.
— Це — консерви, пояснив Люк. — Фрукти, овочі, шинка, риба, бісквіти, солодощі, кілька ящиків вина… Є і похідна грубка, і паливо до неї. Є навіть пара пляшок коньяку, — з гордість додав він.
Він повернувся і швидко вийшов, минувши мене, знову прямуючи в великий зал.
— А тепер куди? — Запитав я.
Але він крокував швидко і не відповідав. Мені довелося ворушитися, щоб не втратити його з виду. Ми проминули кілька відгалужень, коридорів і проходів. Нарешті він зупинився біля маленького отвору вгорі, кивнувши мені.
— Тут просто діра і кілька дощок над нею. І дуже добре мати над нею таке прикриття, скажу я тобі.
— Що все це означає? — Запитав я.
— Через хвилину ти все зрозумієш. Іди сюди.
Він повернув за сапфіровий кут і зник. Майже повністю дезорієнтований, я рушив у тому напрямку. Після декількох поворотів я зрозумів, що абсолютно заблукав. Люка ніде не було видно.
Я зупинився і прислухався.
Не було чутно ні найменшого звуку, за винятком мого дихання.
— Люк, ти де? — Покликав я.
— Тут, нагорі, — долинув до мене його голос.
Він ніби знаходився десь зверху і праворуч від мене.
Я пірнув під низьку арку і опинився в яскраво-блакитний камері з все тієї ж кристалічної субстанції, що і все інше в цьому місці. Світло падало через невеликий отвір у стелі приблизно у восьми футах наді мною.
— Люк! — Знову покликав я.
— Я тут, — почулася відповідь.
Я встав точно під отвором, примружившись від яскравого світла, і прикривши очі козирком з долоні. У світлі, який міг бути світлом раннього ранку або вечора, голова Люка в ореолі мідного волосся з'явилася в дірі наді мною.
Він знову посміхався.
— Це, як я зрозумів, вихід назовні? — Запитав я.
— Для мене, — відповів він.
— Що це означає?
Почувся скребучий звук, і частину виходу назовні закрив край великого валуна.
— Що ти робиш?
— Пересуваю камінь, щоб закрити отвір, — відповів він, — а потім вставлю кілька клинів.
— Навіщо?
— Щоб залишався прохід для повітря й ти не задихнувся.
— Чудово. Але чому я тут, все таки?
— Давай не будемо влаштовувати тут семінар з філософії, — посміхнувся Люк.
— Люк, чорт забирай, що відбувається?
— Невже тобі ще не ясно, що я взяв тебе в полон? Ти тепер в'язень, — Сказав він. — Між іншим, блакитний кристал екранує будь-яке повідомлення через Карту і, до того ж, позбавляє тебе магічних здібностей, якщо вони застосовуються до об'єктів, які знаходяться за межами цих стін. Ти поки що живий, але без іклів і в такому місці, де я можу до тебе легко дістатися, якщо мені буде потрібно.
Я окинув поглядом найближчі стіни.
— Не сподівайся, — сказав він погрозливо. — У мене вигідне становище.
— Тобі не здається, що ти винен мені хоча б пояснення?
Він якийсь час дивився на мене, потім кивнув.
— Мені потрібно повернутися, — сказав він. — Я спробую взяти Колесо-Привид під контроль. Будуть якісь пропозиції?
Я розсміявся.
— У мене з ним зараз не найкращі стосунки. Боюся, що нічим не зможу тобі допомогти.
Він знову кивнув.
— Але я все одно повинен спробувати. Боже мій, яка зброя! Якщо я з ним впораюся, то прийду до тебе позичити ще якусь ідейку, а ти поки подумай про це. Добре?
— Я багато про що подумаю, Люк, і знаю наперед, що не всі мої думки прийдуть тобі до смаку.
— Ти нічого не зможеш зробити у своєму становищі, — зневажливо махнув він рукою.
— Бувай, — коротко кинув я.
Він почав засовувати отвір валуном.
— Люк! — Крикнув я.
Він зупинився і уважно подивився на мене. На його обличчі з'явився вираз, якого я ніколи раніше у нього не бачив.
— Це не моє ім'я, — відповів він після тривалої паузи.
— Як же тебе звати?
— Я твій двоюрідний брат Рінальдо, — гордовито промовив він. — Я вбив Каїна і, на жаль не зміг прикінчити Блейза. Я не зміг як слід кинути бомбу на похоронах Каїна — хтось мене помітив. Але я знищу Амбер — за допомогою Колеса-Привида або без нього… Але мені буде набагато легше, якщо у мене в руках буде така міць.