Чи повинен я з кимось порадитися?
Я не був упевнений в цьому. І, власне, навіть якщо і так, то з ким? Я ще страшенно багато чого не знав ні про своє походження, ні про спадщину.
Я вирішив, що з цим не варто поспішати. Потрібно докласти максимум зусиль, щоб самостійно розібратися з цією справою. Крім того, це буде як би можливістю потренуватися. Там, звідки я родом, необхідно вміти розбиратися з неприємними історіями.
Я вів машину, відшукуючи поглядом будку таксофона, намагаючись не думати про Джулію, таку, якою я її бачив востаннє.
Із заходу наповзали кілька хмаринок.
Поруч з невидимим Фракіром цокав на зап'ясті годинник. По радіо передавали нерадісні міжнародні новини.
Я зупинився біля аптеки, спробувавши через телефон зв'язатися з мотелем Люка, але його не виявилося в номері. Я з'їв в кафе біля аптеки бутерброд з майонезом, помідорами і шинкою, запивши молочним коктейлем і знову спробував щастя з телефоном.
Його знову не було.
Гаразд. Спіймаю його пізніше.
Я попрямував у місто. Наскільки я пам'ятав, Рік працював у книжковому магазині під назвою «Всяка всячина».
Під'їхавши, я побачив, що магазин працює.
Припаркувавши машину за пару кварталів від цього місця, я повернувся до магазину пішки. Всю дорогу я напружено стежив за обстановкою навколо, але ніяких ознак небезпеки або стеження виявити не вдалося.
Поки я крокував до магазину, мого обличчя торкнувся прохолодний вітерець, натякаючи на можливість дощу. Крізь вікна магазину я побачив Ріка, який щось читав, сидячи за високим прилавком. Більше в магазині я через вікно нікого не помітив.
Коли я увійшов, над дверима продзвенів дзвоник, і він підвів голову. Він випростався і його очі розширилися, коли я підійшов.
— Привіт, — кивнув я.
Я помовчав трохи, даючи йому час заспокоїтися.
— Рік, ти, напевно, мене не пам'ятаєш?
— Мерль Корі, — неголосно вимовив він.
— Правильно.
Я сперся об прилавок, і він подався назад.
— Я хотів попросити тебе про одну послугу. Ти не міг би повідомити мені деякі відомості?
— Якого роду?
— Це стосується Джулії, — сказав я.
— Послухай, — він здивовано глянув на мене, — адже я до неї не підходив, поки ви не розлучилися.
— Та ні, — махнув я рукою, — ти не зрозумів. Справа не в цьому. Це мене не цікавить. Але минулого тижня вона намагалася зв'язатися зі мною і…
Він похитав головою.
— Я не бачився з нею вже місяці два.
— Он як?
— Так. Ми з нею більше не зустрічаємося. Різні інтереси, розумієш?
— А коли ви ще бачилися, вона була здорова, все було в порядку?
— Думаю, так.
Я подивився йому прямо в очі, і він поспішно відвів очі. Мені дуже не сподобалося це його «думаю».
Я зрозумів, що він мене боїться, і вирішив розібратися, чому.
— Що ти маєш на увазі, кажучи «різні інтереси»? — Поцікавився я.
— Ну, вона стала трохи дивакуватою, розумієш? — Ухильно відповів він.
— Не розумію. Розкажи.
Він провів язиком по губах і подивився вбік.
— Я не хочу неприємностей, — заявив він.
— Я теж, — я здивовано подивився на нього. — Так у чому ж справа?
— Ну… розумієш… — Промимрив він, — вона злякалася.
— Злякалася? Чого?
— Тебе.
— Мене?! Дурниці! Я ніколи і нічого такого не робив, щоб налякати її. А що вона говорила?
— Відкрито вона ніколи і нічого не говорила, але я помічав, що з нею відбувається, коли тільки згадувалося твоє ім'я. А потім з'явилося це її захоплення…
— Ти мене заплутав, — сказав я втомлено. — Абсолютно. Вона стала себе дивно вести? Захоплення? Якого роду? Що, власне, відбувалося? Повір мені, я справді нічого не розумію, але я хотів би розібратися.
Він піднявся і попрямував в глибину магазину, кинувши погляд на мене через плече, тим самим немов запрошуючи слідувати за ним.
Я пішов.
Він пройшов полиці з книгами по народній медицині, військовому мистецтву, по вихованню… Нарешті ми дісталися до далекої секції, де розташовувалися книги з окультизму.
— Ось, — сказав він. — Вона взяла почитати дещо з цього, потім принесла назад і взяла ще.
Я знизав плечима.