Кетрін лежала нерухомо. Поруч неї на кахляній підлозі билася золота рибка…
Коли Торн приїхав до лікарні, там уже встигли зібратися репортери. Вони закидали його запитаннями, засліпили спалахами фотокамер, а він одчайдушно силкувався прорватися крізь їх кільце до дверей з табличкою «Інтенсивна терапія». Діставшись додому, він застав місіс Бейлок мало не в істериці; вона тільки й спромоглася сказати йому, що Кетрін упала з горішньої площадки сходів і «швидка допомога» забрала її до лондонської лікарні.
— Містере Торн, кілька слів про самопочуття вашої дружини перед тим, як це сталося…
— Відступіться з дороги!
— Кажуть, вона впала не випадково…
— З нею все було гаразд?..
Газетярі намагалися затримати Торна, але він проштовхався до дверей і побіг коридором, залишивши їх невдоволений гурт позаду.
Назустріч йому швидко йшов лікар.
— Моє прізвище Беккер, — відрекомендувався він.
— В якому вона стані? — квапливо запитав Торн.
— Вона одужає. Забилася тяжко. У неї струс мозку, перелом ключиці й невеликий внутрішній крововилив.
— Вона вагітна…
— На жаль, уже ні.
— Викидень?! — аж задихнувся Торн.
— Просто на місці, там, де впала. Я хотів зробити дослідження, але на той час, як ми приїхали, ваша служниця все прибрала.
Торн здригнувся й важко привалився до стіни.
— Звичайно, про всі обставини ми повідомляти не будемо, — провадив лікар. — Чим менше людей про це знатиме, тим краще.
Торн здивовано втупився в нього, і лікар зрозумів, що він нічого не знає.
— Річ у тім, що вона сама кинулася вниз, — сказав він.
— Кинулася?..
— З горішнього поверху. На очах у вашого сина та його няньки.
Торн очманіло дивився на лікаря. Потім одвернувся до стіни, плечі в нього засіпались, і лікар зрозумів, що він плаче.
— Звичайно при таких падіннях найтяжче травмується голова, — додав лікар. — Отже, якоюсь мірою можна вважати, що вам ще пощастило.
Ковтаючи сльози, Торн кивнув.
— І взагалі не так уже все страшно, — провадив лікар. — Ваша дружина лишилася жива і за належного лікування більш ніколи такого не вчинить. Моя невістка теж була схильна до самогубства. Одного дня вона взяла електричний тостер і залізла з ним у ванну. Надумала ввімкнути його, щоб її вбило струмом…
Торн повільно обернувся до нього.
— Але їй пощастило вижити, і більше такого не повторювалося. Минуло вже чотири роки, і з нею все гаразд.
— Де вона? — спитав Торн.
— Живе у Швейцарії.
— Моя дружина!
— У палаті чотири-А. Вона скоро прийде до тями.
У палаті, де лежала Кетрін, було тихо й сутінно. В кутку сиділа медсестра з журналом у руках. Торн увійшов і вражено спинився. Вигляд у Кетрін був жахливий. Обличчя бліде й набрякле, від руки протягнуто гумову рурку до крапельниці з плазмою, а сама рука неприродно вивернута й загіпсована в плечі. На застиглому обличчі — жодних ознак життя.
— Вона спить, — сказала медсестра.
Торн повільно підійшов до ліжка. Неначе відчувши його присутність, Кетрін застогнала й помалу повернула голову.
— Їй боляче? — спитав Торн.
— Вона зараз на сьомому небі, — відповіла медсестра. — Пентотал натрію.
Торн сів на стілець біля ліжка, вперся чолом у бильце й заплакав. Та за хвилю відчув, що рука Кетрін торкнулась його голови.
— Джері… — прошепотіла вона.
Він поглянув на дружину. Кетрін із зусиллям розплющила очі.
— Кеті… — мовив Торн крізь сльози.
— Не дай йому вбити мене…
Сказавши це, вона заплющила очі й знов поринула в забуття.
Торн повернувся додому за північ і довго стояв у темному вестибюлі, втупивши очі в те місце на кахляній підлозі, куди впала Кетрін. Він дуже стомився, але напруження не полишало його, і єдине, чого йому хотілося, — це заснути, аби бодай на якийсь час забути про ту трагедію, що сталася тут уранці. Й далі не вмикаючи світла, він звів погляд угору, на поруччя сходової площадки, і спробував уявити собі, як Кетрін стояла там, збираючись з духом перед фатальним стрибком. Чому ж вона, коли вже серйозно надумала вкоротити собі віку, не стрибнула з даху? До того ж у домі було вдосталь усіляких таблеток, бритовних лез та інших речей, придатних до самогубства. Чому саме в такий спосіб? Чому на очах у Деміена та місіс Бейлок?..