Вона замовкла, й Іоан її палко поцілував. Вона притислася до нього й заснула в його обіймах.
При рожевому світлі лампадки він поволі вивільнив руки, поцілував ажурні панчохи на її ногах і довго дивився на цю мармурову чистоту й витонченість, а вона спала так тихо, що навіть дихання не було чути, й тільки груди, які раз у раз підіймалися, та легке роздування тонких ніздрів свідчили, що вона жива.
Опівночі він відчув поза спиною холод. Знову схилившись над обличчям жінки, він припав до нього в довгому й міцному поцілунку, аж доки не відчув на губах присмак крові. Потім рвучко випростався й вийшов з будуару.
Удома він застав приятелів, які поснули, де грали, з картами в руках. Іоан ліг у ліжко й одразу ж поринув у сон.
III
На третій день він почув біля себе доволі сильний гамір, йому навіть здалося якоїсь миті, ніби його кудись несуть силоміць. І одначе навіть при цьому йому не вдалося, незважаючи на всі зусилля, поворушити ні рукою, ні ногою, які геть задерев’яніли; проте в душі й на серці він відчував надзвичайне полегшення.
Тепер він прокинувся не вдома, а у великому ошатному садку, запорошеному снігом. Гурт дітей, що гралися в сніжки, хутко втік із садка. Натомість він побачив молоду дівчину в білому, надто бліду з лиця і з напіврозплющеними очима, підійшов до неї, вона йому всміхнулася.
— Ходімо разом до міста?
— Звісно, — відказав Іоан, — хоч люди й сміятимуться з нас.
— І нехай, — наполягала дівчина. — Тепер їхні кпини вже не мають ніякого значення. Ще позавчора вони могли завдавати мені болю сміхом, а нині…
— Так, твоя правда. Але куди ми йдемо?
— Як, ти досі не знаєш? Ми його ще побачимо; зараз він спить і я йому снюся, душа його мене так притягує, так притягує, наче магніт…
Дивно, але Іоанові пригоди не здавались йому надто незвичайними. Спершу він вважав, що в нього частковий провал пам’яті, тоді утвердився в думці, ніби віднині йому під силу робити все, що завгодно, навіть пройти туди, куди іншому зась, нарешті третя й остаточна його думка зводилася до того, що все це відбувається уві сні, фізіологічною причиною якого є легкий біль у правій скроні.
Цього разу він спершу прийшов додому. Олександр похропував у його ліжку.
— Вставай, — почав він будити приятеля.
Олександр злякано підвівся, заходився напомацки шукати сірники.
— Навіщо тобі сірники, хіба ти так не бачиш?
— Та бачу, але мушу затуляти очі рукою.
Іоан відчув у всьому тілі неприємну дрож. Йому прийшло осяяння, що коли проказати зараз три магічних слова, котрі він казна-звідки взнав, то Олександр стане таким самим, як і він.
— Я тобі відкриюся, — сказав Олександр, — але про це нікому ні слова. На сонце я можу дивитися, тільки прикривши очі рукою. От якби ти міг мені зробити…
Але далі Іоан не розчув: до нього долинув голос коханої. Вона кликала його з екіпажу, що спинився біля ганку.
— Їдьмо на бал, на бал! — гукала вона. — Я весь вечір тільки й думаю про тебе.
В одну мить він опинився біля коханої, міцно обняв її й, побачивши, що вона плаче, спитав:
— Чого ти плачеш, Анно?
— Господи, ти ще й питаєш, мій нещасний! Хіба ти не знаєш, що я знайшла?
— І що ж ти знайшла?
— Тс-с… аби ніхто не почув та не дізнався раптом.
Іоан увійшов до бального залу, сповненого співами, гамором, танцями… І все ж дивним видалось йому те, що декотрі жінки всміхалися до нього, поплескували його віялами по щоках і навіть найпоштивіші дівчата втрачали сором’язливість у його присутності. Дехто з них дозволяв собі попросити його застібнути підв’язку панчохів, і хоча й дуже звеселялися при тому, все ж лишалися глибоко порядними.
Знову заграла музика, й Іоан почав підспівувати, спершу тихо, далі все сміливіше, голосніше. Чарівно пурхала публіка, захоплена стихією вальсу, демонічною майстерністю вражали музики, а він усе співав, співав, і голос його був схожий на вітер, який пролинув крізь Еолову арфу.
Однак цього ніхто не помічав. Навпаки — вся увага публіки була прикута до хмільного сухотного скрипаля, чия скрипка нагадувала мелодійний скрик болю, підхоплений іншими інструментами.
НА ІМЕНИНИ
Вона звалася Клеопатра, а він — Гай Юлій Цезар Октавіан Август. Себто вона читала один роман і уявляла себе двадцятишєстирічною царицею, хоч мала тільки чотирнадцять літ; він — вивчав у школі історію римлян і хотів бути сорокарічним у свої вісімнадцять.