— Йому знадобиться деякий час, щоб оговтатися після Фестуса. Не сприймай це близько до серця.
— Авжеж, — сказав Джейсон. — Так, авжеж.
І все ж він почувався жахливо. У крамниці Медеї він наговорив Лео досить грубих речей — речей, які друг ніколи не сказав би, годі й згадувати про те, що він ледве не проткнув Лео мечем. Коли б не Пайпер, вони обидва були б мертві. Та і Пайпер ця сутичка далась зовсім нелегко.
— Пайпер, — промовив він. — Знаю, що в Чикаго я був у заціпенінні, але щодо твого батька — якщо він у біді, я хочу допомогти. Мені байдуже, чи то пастка, чи ні.
Її завжди різнокольорові очі зараз здавались спустошеними, наче вона побачила щось таке, із чим не могла дати собі раду.
— Джейсоне, ти не розумієш, про що говориш. Будь ласка, не змушуй мене почуватися ще гірше. Ходімо. Нам слід триматись разом.
Вона зайшла всередину.
«Разом, — сам собі сказав Джейсон. — Еге ж, це у нас чудово виходить».
Перше враження Джейсона від будинку: темно.
За луною від своїх кроків він зробив висновок, що вестибюль був величезним, навіть більшим за пентхаус Борея, але єдине світло йшло ззовні від прожекторів на подвір’ї. Тьмяні промені визирали з-за щілин між товстими оксамитовими шторами. Вікна здіймалися приблизно на, десять футів угору. Між ними уздовж стін стояли металеві статуї в натуральну величину. Коли очі Джейсона пристосувалися, він розгледів дивани, розташовані літерою «U» посередині кімнати, журнальний столик між ними і величезне крісло в дальньому кінці. Угорі поблискувала велетенська люстра. Уздовж дальньої стіни розташовувався рядок зачинених дверей.
— Де вмикач світла? — його голос тривожно розійшовся кімнатою.
— Не бачу такого, — промовив Лео.
— Вогонь? — запропонувала Пайпер.
Лео витяг руку, але марно.
— Не працює.
— Твій вогонь не працює? Чому? — запитала Пайпер.
— Ну, якби я знав...
— Добре, добре, — сказала вона. — Що будемо робити... розвідувати?
Лео похитав головою.
— Після всіх тих пасток назовні? Погана думка.
У Джейсона спиною пробігли мурахи. Він ненавидів бути напівбогом. Озирнувшись навкруги, він зрозумів, що йому тут незатишно. Він уявив лихих грозових духів, що ховаються за шторами, драконів під килимом, люстру із смертоносних крижаних бурульок, готових їх простромити.
— Лео має рацію, — сказав він. — Не слід нам розділятися — як у Детройті.
— О, дякую, що нагадав про циклопів, — голос Пайпер затремтів. — Мені не вистачало цього.
— Залишилося декілька годин до світанку, — сказав Джейсон. — Занадто холодно, щоб чекати назовні. Пропоную принести клітки всередину і влаштувати табір у цій кімнаті. Почекаємо до світанку, а потім вирішимо, що робити далі.
Ніхто не запропонував нічого кращого, тож вони вкотили всередину клітки з тренером Хеджем і ураганними духами і влаштувалися.
На щастя, Лео не знайшов на диванах жодних подушок, що вистрілювали отрутою чи бились електрострумом.
У Лео начебто не було настрою знову готувати тако. До того ж не було вогню, тому вони вирішили вдовольнитись холодним пайком.
Джейсон їв і роздивлявся металеві статуї уздовж стін. Вони нагадували грецьких богів чи героїв. Можливо, це був хороший знак. Або, можливо, їх використовували для навчальної стрільби. На журнальному столику стояв чайний сервіз і лежала купка глянсових брошур, але Джейсон не міг розібрати слова. Велике крісло навпроти столу нагадувало трон. Жоден з них не побажав у нього сідати.
Клітки для канарок анітрохи не робили це місце затишнішим. Вентуси не припиняли біситися у своїй в’язниці, крутились та шипіли. У Джейсона було тривожне відчуття, що вони за ним спостерігають. Він відчував їх ненависть до дітей Зевса — володаря небес, який наказав Еолу ув’язнити їхній рід. Ніщо на світі не втішило б їх більше, ніж можливість розірвати Джейсона на шматки.
Щодо тренера Хеджа, він досі був заморожений, з розкритим ротом і здійнятим кийком. Лео працював над кліткою, намагаючись відчинити її різними інструментами, та замок, здавалось, не хотів піддаватися. Джейсон вирішив не сидіти поряд, якщо Хедж раптом розтане і ввійде в режим козлоніндзі.
Попри збентеженість, щойно його шлунок став повним, Джейсон почав клювати носом. Дивани виявились занадто зручними — набагато ліпшими за спину дракона. До того ж два останні рази він стояв на варті, поки друзі спали. Він був виснаженим.
Пайпер уже скрутилась калачиком на іншому дивані. Можливо, дійсно вже заснула, а можливо, просто уникала розмови про свого тата. Що б не мала на увазі Медея в Чикаго, коли говорила, що Пайпер зможе повернути свого тата, якщо буде співпрацювати, — звучало це недобре. Думка про те, що Пайпер ризикнула життям власного батька, щоб їх урятувати, змушувала Джейсона почуватися ще більш винним.