— Цікаво. — Цар утупився очима в блискуче блакитне небо і зимове сонце за вікном. Здалека середмістя Омахи виглядало наче купка розкиданих дитячих кубиків, — занадто чисте і маленьке для звісного міста.
— Знаєте, — сказав цар, — гадаю, я був трохи мертвим деякий час. Це дивно. Наче сон якийсь, еге ж, Літе?
— Дуже довгий сон, ваша величносте.
— І все ж, тепер ми тут. Я дуже задоволений. Бути живим мені подобається набагато більше.
— Але як?' — запитала Пайпер. — У вас часом немає... покровителя?
Мідас завагався, але очі хитро блиснули.
— А це має значення, люба?
— Ми все ще можемо їх вбити, — запропонував Хедж.
— Тренере, ви не допомагаєте, — сказав Джейсон. — Чому б вам не піти назовні та постояти на варті?
Лео кашлянув.
— А це безпечно? У них неабияка охоронна система.
— Ох, дійсно, — сказав цар. — Перепрошую через це. Але ж чудові штукенції, еге ж? Дивовижно, що й досі можна купити за золото. У вашій країні такі чудові іграшки!
Він дістав з кишені халата дистанційний пульт і натиснув на кілька кнопок — пароль, здогадався Джейсон.
— Ну от, — промовив Мідас. — Тепер виходити безпечно.
Тренер Хедж фиркнув.
— Гаразд. Але якщо знадоблюсь...
Він багатозначно підморгнув Джейсонові. А потім тицьнув на себе, вказав двома пальцями на хазяїв і провів пальцем по шиї. Дуже хитромудра мова знаків.
— Авжеж, дякую, — сказав Джейсон.
Коли сатир пішов, Пайпер знову спробувала свою дипломатичну усмішку.
— То... ви не знаєте, як тут опинились?
— Ох, ну, так. Начебто, — сказав цар і насуплено глянув на Літа. — Чому ми обрали Омаху? Не пам’ятаю. Знаю, що не через погоду.
— Оракул, — відповів Літ.
— Так! Мені сказали, що в Омасі є оракул, — цар знизав плечима. — Очевидно, я помилився. Але ж це дуже гарний дім, еге ж? У Літа — це скорочене від Літієрс (до речі, жахливе ім’я, але його мати наполягла) — у Літа багато простору, щоб вправлятися у фехтуванні. У давні часи його кликали Женцем людей.
— О! — Пайпер спробувала зобразити захоплення. — Як мило.
Усмішка Літа більше нагадувала жорстокий оскал. Джейсон тепер на сто відсотків був певен, що йому не подобається цей хлопець, і почав шкодувати, що відіслав Хеджа на подвір’я.
— Отже, — сказав Джейсон, — усе це золото...
Очі царя засяяли.
— Ти тут за золотом, хлопче? Будь ласка, візьми брошуру!
Джейсон глянув на брошури на журнальному столику. Заголовок мовив: «ЗОЛОТО. Вклад у вічність».
— Е... ви торгуєте золотом?
— Ні, ні, — відповів цар. — Я його створюю. У мінливі часи, як зараз, золото — найрозважливіший вклад, не вважаєш? Уряд падає. Померлі відроджуються. Велетні нападають на Олімп. Але золото зберігає свою цінність!
Лео насупив брови.
— Я бачив цю рекламу.
— О, не дозволяй підлим імітаторам себе надурити, — сказав цар. — Запевняю вас, я здатен надати будь-які знижки серйозному вкладнику. Створити широкий асортимент золотих товарів для мене, як оком змигнути.
— Але... — Пайпер похитала головою. — Ваша величносте, хіба ви не відмовились від золотого дотику?
Цар, здавалось, був вражений.
— Відмовився?
— Так, — сказала Пайпер. — Ви отримали його від якогось бога...
— Від Діоніса, — погодився цар. — Я врятував одного з його сатирів, і він у відповідь подарував мені одне бажання. Я обрав золотий дотик.
— Але ви випадково перетворили на золото власну дочку, — пригадала Пайпер. — І усвідомили, яким були жадібним. Тож ви розкаялись.
— Розкаявся! — Цар Мідас недовірливо поглянув на Літа. — Бачиш, синку? Зникаєш на декілька тисяч років, і історія перекручується догори дриґом. Моя люба дівчинко, в отих історіях коли-небудь говорилось, що я втратив свій чарівний дотик?
Ну, здається, ні. Говорилось лише те, що ви дізнались, як обернути його дію в протилежному напрямку за допомогою проточної води, і повернули свою дочку до життя.
— Усе це правда. Мені і тепер час від часу доводиться обертати його дію. У цьому будинку немає проточної води, тому що я не хочу неприємних випадковостей. — Він вказав на статуї. — І все ж ми вирішили жити поряд з річкою про всяк випадок. Інколи я забуваю і плескаю Літа по спині...
Літ відійшов на кілька кроків.
— Ненавиджу це.
— Я ж казав тобі, що шкодую, синку. Що б там не було, золото — дивовижне. Чого б я від нього відмовлявся?
— Ну... — Пайпер виглядала цілковито розгубленою. — Хіба не це було головним в історії? Те, що ви засвоїли урок?