— Авжеж, ви лагідні, — сказав він.
— Ну, — втрутилась Пайпер, — ви вели нас побачитись з Еолом?
Меллі провела їх повз декілька дверей, схожих на шлюзи. Над внутрішніми дверима замерехтів зелений вогник.
— У нас декілька хвилин, перш ніж він почне, — бадьоро промовила Меллі. — Якщо увійдемо зараз, він, швидше за все, вас не вб’є. Ходімо!
XXXVIII ДЖЕЙСОН
У Джейсона щелепа відпала. Центральна кімната фортеці Еола була не меншою за собор, з височенним куполоподібним дахом, укритим сріблом. Телевізійна апаратура безладно плавала в повітрі: камери, прожектори, декорації, рослини в горщиках. А ще тут не було підлоги. Лео ледве не впав у прірву, перш ніж Джейсон потягнув його назад.
— Матінко!.. — Лео глитнув. — Агов, Меллі! Наступного разу хоч попереджай!
Величезна кругла яма круто спускалася прямісінько в серце гори. Вона була глибиною з півмилі і вся пронизана печерами. Деякі з них, вірогідно, вели прямо назовні. Джейсон пригадав, як звідти вилітали вітри, коли вони були на піку Пайкс. Решту печер запечатали якоюсь блискучою речовиною, схожою на скло чи віск. Уся яма кишіла гарпіями, аурами і паперовими літаками, але для того, хто не вмів літати, це стало б дуже довгим і, беззаперечно, згубним падінням.
— Ох, матінко, дуже перепрошую. — Меллі від’єднала портативну рацію від чогось, що було в неї під одягом, і промовила в неї: — Технічний відділ? Це Наггетс? Привіт, Наггетс. Можна нам підлогу в головну студію, будь ласка? Так, тверду. Дякую.
За декілька секунд із ями здійнялось військо гарпій — десь три тисячі демонічних куркоподібних жіночок, кожна з прямокутником якогось будівельного матеріалу. Вони взялись за справу: стукали молотками і клеїли... Для скріплення вони використовували багато скотчу, що Джейсона не втішало. За мить перед ними утворилась тимчасова підлога. Вона складалась із фанери, мармурових брил, квадратних килимків, трикутних смуг дерну з травою — словом, з усього, що траплялося під руку.
— А це безпечно? — запитав Джейсон.
— О, авжеж! — запевнила його Меллі. — Гарпії дуже майстерні.
Їй легко говорити. Вона просто пролетіла повз, не торкаючись підлоги. Джейсон вирішив, що у нього найбільші шанси вціліти, оскільки він уміє літати, тож пішов першим. На диво, підлога витримала його.
Пайпер схопила його руку і пішла за ним.
— Якщо впаду, лови.
— Е, авжеж. — Джейсон сподівався, що не зашарівся.
Лео ступив наступним.
— I мене лови теж, Супермене. Але за руку я тебе не триматиму.
Меллі повела їх досередини кімнати, де навколо чогось на кшталт центру управління ширяла простора сфера з пласких екранів. Усередині сидів чоловік, спостерігав за моніторами і читав повідомлення на паперових літаках.
Меллі повела їх далі, чоловік не звертав жодної уваги. Вона посунула сорока дводюймовий екран «Соні» з дороги, і вони ввійшли в зону управління.
Лео присвиснув.
— Обов’язково змайструю собі таку кімнату.
Літаючі екрани показували геть усякі види телевізійних програм. Деякі Джейсон упізнав — здебільшого, новини, — але деякі здавались трохи дивними: гладіаторські бої, битви напівбогів із чудовиськами... Можливо, це було кіно, але більше нагадувало реаліті-шоу.
На протилежному краю сфери була шовковиста блакитна завіса, схожа на екран у кінотеатрі, з камерами і павільйонними прожекторами, що ширяли навкруги.
Чоловік у центрі розмовляв через телефонну гарнітуру. Він тримав у кожній руці по дистанційному пульту і тицяв ними в різні екрани, здавалось, навмання.
На ньому був діловий костюм, що виглядав, наче небо, — здебільшого, блакитний, але поцяткований хмарами, що змінювалися, темнішали й рухались по всій тканині. Через копицю сивого волосся він виглядав приблизно на шістдесят-сімдесят років, однак через тонну гриму і гладеньке, як після пластичної хірургії, обличчя він не здавався ані по-справжньому молодим, ані по-справжньому старим. Він був просто неправильним — наче лялька Кен, яку хтось наполовину розплавив у мікрохвильовці. Його очі метались туди-сюди з одного екрана на другий, наче він намагався вловити все разом. Він бурмотів щось у телефон, і його рот не припиняв смикатись. Він був або веселий, або розлючений, або і те, і те водночас.
Меллі полетіла до нього.
— Е, пане Еоле, ці напівбоги...
— Стривай! — Він здійняв руку, вимагаючи тиші, а потім вказав на один з екранів. — Подивись!
То була одна з тих програм про переслідувачів бурь, де безрозсудні шукачі гострих відчуттів їздять за ураганами. На очах Джейсона джип врізався просто в лійкоподібну хмару й злетів у небо.