Еол закричав у захваті.
— Канал катастроф. Люди роблять це навмисно! — він повернувся до Джейсона з божевільною посмішкою. — Хіба це не приголомшливо? Нумо ще раз подивимось.
— Е, пане, — промовила Меллі, — це Джейсон, син...
— Так, так, я пам’ятаю, — сказав Еол. — Ти повернувся. Як пройшло?
Джейсон розгубився.
— Перепрошую? Думаю, ви прийняли мене за...
— Ні, ні, ти Джейсон Грейс, так? Це було — коли — минулого року? Ти збирався битись із якимсь морським чудовиськом, здається. — Я... я не пам’ятаю.
Еол розсміявся.
— Мабуть, чудовисько було не дуже! Ні, я пам’ятаю кожного героя, що приходив до мене по допомогу. Одисей — о, боги, він стирчав на моєму острові цілий місяць! Ти принаймні залишився тільки на декілька днів. Слухай, подивись це відео. Цих качок засмоктало прямісінько в...
— Пане, — втрутилась Меллі. — Дві хвилини до ефіру.
— Ефір! — закричав Еол. — Обожнюю ефір. Як я виглядаю? Грим!
На Еола миттю налетів маленький смерч із пензликів, серветок і ватних тампонів. Вони працювали, здіймаючи хмарку з пудри тілесного тону, поки його колір обличчя не став ще жахливішим, ніж був. Крізь його волосся пронісся вітер і залишив сторчма, наче різдвяну ялинку.
— Пане Еоле. — Джейсон скинув з плечей золотий рюкзак. — Ми принесли вам тих негідників грозових духів.
— Невже! — Еол глянув на рюкзак, наче то був подарунок від надокучливого прихильника — дещо, що він не волів забирати. — Ну, дуже люб’язно.
Лео підштовхнув Джейсона, і він підніс рюкзак Еолу.
— Борей послав нас захопити їх для вас. Ми сподіваємось, що ви приймете їх і припините... ну... наказувати вбивати напівбогів.
Еол розсміявся і з недовірою поглянув на Меллі.
— Убивати напівбогів... я таке наказував?
Меллі перевірила на планшеті.
— Так, пане, п’ятнадцятого вересня. «Смерть Тифона вивільнила грозових духів, напівбоги мусять понести відповідальність» — і так далі... так, загальна постанова вбити їх усіх.
— Ой, фу, — промовив Еол. — Просто сердитим був. Скасуй цей наказ, Меллі, і е-е, хто там вартує... Теріякі? Тері, віднеси цих грозових духів униз до камерного блоку 14-Е, добре?
Невідомо звідки прилетіла гарпія, схопила золотий рюкзак і понеслась у прірву.
Еол ошкірився до Джейсона.
— Слухай, перепрошую за наказ убивати при появі. Але ж, о боги, я дійсно був таким розлюченим через це? — Його обличчя раптом спохмурніло, і те ж саме зробив костюм, лацкани спалахнули блискавкою. — Знаєш... тепер я пригадую. Наче якийсь голос говорив мені віддати цей наказ. Майже непомітне холодне пощипування позаду шиї.
Джейсон насторожився. Холодне пощипування позаду шиї... Чому це здавалось таким знайомим?
— А... е-е, голос у голові, пане?
— Так. Як дивно. Меллі, убити. Їх?
— Ні, пане, — терпляче промовила аура. — Вони щойно принесли нам грозових духів, а це все міняє.
— Еге ж. — Еол розсміявся. — Перепрошую, Меллі, надішлемо напівбогам щось приємне. Коробку шоколадок, можливо.
— Коробку шоколадок кожному напівбогу у світі, пане?
— Ні, занадто дорого. Не зважай. Стривайте, уже час! Я в ефірі!
Заграла музика новин, і Еол відлетів до блакитного екрана.
Джейсон глянув на Пайпер і Лео, які здавались такими ж розгубленими, як і він.
— Меллі, — промовив Джейсон, — він... він завжди такий?
Вона сором’язливо усміхнулась.
— Ну, знаєте, як кажуть. Якщо не подобається його настрій, зачекайте п’ять хвилин. Цей вислів «вітер у голові» — це від нього пішло.
— А щодо того морського чудовиська, — сказав Джейсон. — Я бував тут раніше?
Меллі зашарілася.
— Перепрошую, я не пам’ятаю. Я нова помічниця пана Еола. Я з ним довше за багатьох, однак не настільки.
— Скільки часу зазвичай лишається кожний помічник? — запитала Пайпер.
— Ох... — Меллі на мить впала в роздуми. — Я займаюсь цим... дванадцять годин.
З плаваючих динаміків проревів голос:
— А зараз — погода кожні дванадцять хвилин! Зустрічайте вашого синоптика «Олімпійської погоди» — телеканала «ОП!» — Еола!
Еол тепер стояв перед блакитним екраном і сяяв неприродно білою посмішкою.
— Вітаю, Олімпе! З вами Еол, господар вітрів, з погодою на кожні дванадцять хвилин! Сьогодні над Флоридою пройде циклон, тож очікуйте теплої погоди, бо Деметра воліє пощадити цитрусових фермерів!
Він вказав на блакитний екран, та коли Джейсон глянув на дисплеї, то побачив, що за спиною Еола проектується цифрове зображення, тож той стояв перед мапою штатів з мультиплікаційними усміхненими сонечками і нахмуреними грозовими хмарками.