— Чудовиська повертаються з Тартару тим самим шляхом, — здогадалася Пайпер. — Тому вони не залишаються пилом.
— Так. Їхня покровителька, як ти її звеш, у стосунках із Тартаром, духом безодні. — Афродіта витягнула золоту майку, розшиту блискітками. — Ні... у цьому я матиму сміховинний вигляд.
— Ти? — Пайпер ніяково розсміялася. — Ти не здатна виглядати не бездоганно.
— Ти люб’язна, — відповіла Афродіта. — Але справжня краса в тому, щоб знайти те, що тобі пасує, у чому ти виглядаєш найбільш природно. Щоб бути бездоганною, потрібно почуватися бездоганною — намагатися не бути тим, чим ти не є. Для богині це особливо важко. Ми так легко змінюємося.
— Тато вважав тебе бездоганною, — голос Пайпер затремтів. — Він так і не забув тебе.
Погляд Афродіти став віддаленим.
— Так... Трістан. О, він був неймовірним. Такий ніжний і добрий, веселий і вродливий. Однак усередині нього було стільки суму.
— Ми можемо не говорити про нього в минулому часі?
— Вибач, люба. Я не хотіла йти від твого батька, авжеж. Це завжди так важко, але це було на краще. Коли б він з’ясував, хто я насправді...
— Стривай, він не знав, що ти богиня?
— Авжеж ні. — Голос Афродіти здавався ображеним. — Я би так не вчинила з ним. Багатьом смертним змиритися з цим занадто важко. Це може зруйнувати їм життя! Запитай у свого друга Джейсона — милий хлопчик, до речі. Його бідолашна мати втратила голову, коли дізналась, що закохалась у Зевса. Ні, було набагато ліпше, щоб Трістан уважав мене смертною жінкою, яка покинула його без пояснень. Краще гірко-радісні спогади, ніж безсмертна недосяжна богиня. А це підводить мене до суті справи...
Вона розгорнула долоню і показала Пайпер блискучу скляну пляшечку з рожевою рідиною.
— Це зілля Медеї. Стирає тільки недавні спогади. Коли врятуєш батька, якщо врятуєш, дай йому це.
Пайпер не могла повірити в те, що чує.
— Хочеш, щоб я одурманила тата? Хочеш, щоб я змусила його забути, через що він пройшов?
Афродіта здійняла пляшечку. Рідина відкинула рожеве сяйво на її обличчя.
— Твій батько поводиться впевнено, Пайпер, але живе на межі двох світів. Він усе життя намагався зректися старих казок про богів і духів, і тієї ж миті боїться, що вони виявляться правдиві. Він боїться того, що відмовився від важливої частини себе, і колись це його зламає. Зараз його схопив велетень. Він живе в кошмарі. Навіть якщо він вціліє... якщо йому доведеться провести решту свого життя із цими спогадами, знаючи, що боги і духи ходять по землі, — це його знищить. Саме на це сподіваються наші вороги.
Пайпер хотілось крикнути, що Афродіта помиляється. Її тато був найсильнішою людиною з усіх, кого вона знала. Пайпер ніколи б не забрала його спогадів, як вчинила Гера з Джейсоном.
Та чомусь вона більше не могла гніватись на Афро- діту. Вона пригадала, що сказав тато місяці тому, на узбережжі Біг Сура: «Коли б я справді вірив у Країну привидів, чи духів тварин, чи грецьких богів... що ж, не думаю, що міг би спати вночі. Я би завжди шукав винних».
Тепер шукати винних хотіла й Пайпер.
— Хто вона? — запитала Пайпер. — Та, що керує велетнями?
Афродіта зморщила губи. Вона пішла до наступного стелажа, на якому висіли розбиті обладунки і рвані тоги, але Афродіта проглянула їх, наче дизайнерський одяг.
— У тебе сильна воля, — задумливо промовила вона. — Серед богів мене не дуже поважають. Над моїми дітьми насміхаються. Їх уважають самовдоволеними й обмеженими.
— Деякі з них такі і є.
Афродіта розсміялась.
— Твоя правда. Можливо, і я самовдоволена та обмежена, інколи. Дівчатам це можна пробачити. О, ця гарна. — Вона взяла підгорілий і заплямований бронзовий обладунок і піднесла його Пайпер подивитись. — Ні?
— Ні, — відповіла Пайпер. — Ти збираєшся відповідати на моє запитання?
— Терпіння, люба, — промовила богиня. — Я веду до того, що любов — наймогутніший стимул у світі. Вона спонукає смертних до величі. Найшляхетніші і найхоробріші вчинки здійснюються заради кохання.
Пайпер дістала свій кинджал і подивилась на дзеркальний клинок.
— На кшталт Єлени, яка розпочала Троянську війну?
— Ах, Катоптріс. — Афродіта усміхнулась. — Я рада, що ти його знайшла. Навколо мене створили такий ажіотаж через цю війну, але, якщо чесно, Паріс і Єлена були чарівною парою. І герої тієї війни зараз безсмертні — принаймні в людських спогадах. Любов могутня, Пайпер. Вона здатна поставити навколішки навіть богів. Я сказала це своєму синові Енею, коли він утік з Трої. Він думав, що зазнав невдачі. Уважав себе невдахою! Але поїхав до Італії...