Його козлиний хвіст стирчав у небо.
Полум’я охопило майже весь гірський схил. Лео вогонь не потурбує, та якщо його друзі опиняться тут у пастці — ні. Він мусить діяти швидко.
Один із земленароджених — швидше за все, найрозумніший — кинувся до лісозаготівельної машини, і Лео змахнув стрілою крана у його напрямку. Тільки-но леза торкнулись огра, той розвалився, наче мокра глина, і забризкав усе навколо. Більша частина його полетіла Лео в обличчя.
Він виплюнув глину з рота і повернув машину до решти земленароджених, які хутко позадкували.
— Поганий вжик-вжик! — загорланив один з них.
— Отож-бо! — закричав Лео на них. — Бажаєте поганого вжик-вжику? Ну ж бо!
На жаль, вони бажали. Троє огрів із шістьма руками, що дуже швидко кидають велетенські важелезні каменюки, — Лео був певен, що все скінчено. Та дивовижним чином він вилетів зворотним сальто з машини за мить до того, як каменюка розтрощила водійське сидіння. Брила дзвякнула об метал. Коли Лео підвівся на ноги, машина нагадувала роздавлену бляшанку содової і тонула в грязюці.
— Бульдозер! — закричав Лео.
Огри знову піднімали грудки землі, але цього разу їх очі були націлені на Пайпер.
У тридцятьох футах від нього з ревом ожив бульдозер. Саморобний пристрій Лео впорався зі своїм завданням, зарившись у контрольну панель землерийної машини і подарувавши їй власне тимчасове життя. З ревом бульдозер рушив на ворога.
Точнісінько в ту мить, коли Пайпер звільнила батька і підхопила його в обійми, велетні запустили другий залп каменюк. Бульдозер обернувся в багнюці, ковзнув, щоб загородити їх, і більшість каменюк влетіли в механічну лопату. Сила була настільки потужною, що відштовхнула бульдозер назад. Дві каменюки відбились рикошетом і ляснули метальників. Ще двоє земленароджених перетворились на глину. На жаль, одне каміння влучило у двигун бульдозера. Здійнялась хмара маслянистого диму, і машина зі скрипом заглухла. Ще одну чудову іграшку зламано.
Пайпер потягла батька донизу. Останній земленароджений кинувся за нею.
Лео більше не мав козирів на руках, та він не міг дозволити чудовиську дістатись до Пайпер. Він кинувся вперед, просто в полум’я, і схопив щось — абищо — у своєму поясі.
— Агов, дурнику! — закричав він, і жбурнув викруткою в земленародженого.
Це не вбило огра, але привернуло його увагу. Викрутка по рукоятку встромилась у чоло земленародженого, так наче він був з пластиліну.
Земленароджений зойкнув від болю і різко зупинився. Він витягнув викрутку, повернувся і впився очима в Лео. На прикрість, цей останній огр виявився найбільшим і найогиднішим з усіх. Гея точно не жаліла сил, коли його створювала: додаткові м’язи, винятково потворне обличчя — повний пакет.
«Ох, чудово, — подумав Лео. — Я знайшов собі приятеля.»
— Ти померти! — заревів земленароджений. — Друг Єй-сона померти!
Огр загріб жменю бруду, яка миттєво перетворилась на кам’яні гарматні ядра.
В очах Лео потемніло. Він сунув руку в пояс, та на думку не спадало нічого слушного. Він же начебто кмітливий — але не здатен змайструвати, сконструювати чи збудувати нічого, що йому б допомогло саме зараз.
«Добре, — подумав він. — Помру в променях слави».
Він спалахнув вогнем, закричав: «За Гефеста!» — і кинувся на огра голіруч.
Та бійки не сталося.
За спиною велетня блиснула бірюзово-чорна постать. Сяючий бронзовий клинок пройшовся по земленародженому з одного боку, а потім з другого.
Шість величезних рук упали на землю, брили викотились із безпорадних долонь. Земленароджений глянув униз, дуже здивований. І пробурмотів:
— Рученьки, бувайте.
А потім він розтанув у землі.
На тому місці стояла Пайпер і важко дихала. Глина вкривала її кинджал. Її тато сидів біля кряжа, поранений і ошелешений, однак досі живий.
Обличчя Пайпер було диким — майже шаленим, як у загнаного звіра. Лео зрадів, що вона на його боці.
— Ніхто не кривдить моїх друзів, — промовила вона, і Лео відчув прилив теплих почуттів, коли зрозумів, що вона говорить про нього. А тоді вона крикнула: — Ходімо!
Лео зрозумів, що бій ще не скінчено. Джейсон досі бився з велетнем Енцеладом — і справи в нього йшли не кращим чином.
XLIII ДЖЕЙСОН
Коли його спис зламався, він був певен, що вже мертвий.
Битва почалась досить непогано. Спрацювали інстинкти, і Джейсон відчув, що колись бився віч-на-віч із супротивниками, майже настільки ж великими. Розмір і сила означають повільність, тож йому лише треба бути спритнішим — зберігати спокій, виснажувати супротивника, ухилятись від ударів і не підсмажитись.