— А зараз, — промовив Енцелад, — моє перше жертвопринесення Геї.
XLIV ДЖЕЙСОН
Час наче уповільнився, і це дуже пригнічувало, оскільки Джейсон досі не міг поворухнутися. Йому здавалось, що він занурюється в землю, так наче ґрунт був зручним водяним ліжком, яке спонукало розслабитись і здатися. Цікаво, чи правдиві історії про Підземне царство? Опиниться він на Полях Покарання чи в Елізіумі? Якщо він не пам’ятає жодних своїх вчинків, чи будуть вони враховані? Чи візьмуть судді це до уваги, а може, його тато Зевс напише їм записку: «Прошу вас позбавити Джейсона вічного прокляття. У нього була амнезія»?
Джейсон не відчував рук. Він бачив, як вістря списа наближається до його грудей в уповільненому русі. Він знав, що мусить рухатись, та, здавалось, не міг цього зробити. «Забавно, — подумав він. — Стільки зусиль, щоб залишитись живим, а потім — бах. Просто лежиш собі безпорадний, поки вогнедишний велетень тебе проколює».
Голос Лео закричав:
— Лягай!
Величезний чорний металевий клин з глухим стуком влетів у Енцелада. Велетень звалився з ніг і скотився в яму.
— Джейсоне, отямся! — покликала Пайпер.
Її голос надав йому сил, струсив з нього оціпеніння. Ледве притомний, він сів, а Пайпер схопила його під пахвами і поставила на ноги.
— Не вмирай у мене на руках, — наказала вона. — Не смій вмирати в мене на руках.
— Так, пані. — У голові паморочилось, однак вона здалась йому найпрекраснішим з усього, що він тільки бачив у житті. Її волосся димилось. Обличчя забруднилося сажею. На руці був поріз, сукня порвалась, а один з черевиків загубився. Красуня.
Приблизно в ста футах позаду неї стояв Лео над якимось будівельним обладнанням — довгою гарматоподібною штукою з одним величезним поршнем, край якого начисто відірвало.
А потім Джейсон подивився вниз у кратер і зрозумів, куди дівся кінець гідравлічного колуна. Енцелад, хитаючись, намагався підвестись, з його нагрудника стирчало лезо сокири розміром з пральну машину.
Дивовижним чином велетню вдалось витягнути лезо сокири. Він закричав від болю, і гора задрижала. Золотистий іхор стікав по його обладунку, але Енцелад підвівся.
Хитаючись, він зігнувся і підняв свій спис.
— Гарна спроба. — Велетень зморщився. — Але мене неможливо перемогти.
На їхніх очах обладунок велетня сам по собі відновився. Іхор припинив текти. Навіть порізи на драконячих ногах, на які Джейсон витратив стільки зусиль, стали блідими рубцями. До них підбіг Лео, побачив велетня і лайнувся.
— Що за чортівня із цим типом? Помри вже врешті-решт!
— Моя доля визначена, — промовив Енцелад. — Велетня не здатен вбити ні бог, ні герой.
— Тільки якщо вони разом, — сказав Джейсон. Посмішка велетня зів’яла, і Джейсон побачив у його очах дещо схоже на страх. — Це ж правда, так? Боги і напівбоги повинні об’єднатись, щоб вас здолати.
— Ти не проживеш достатньо довго, щоб спробувати! — велетень почав видиратись по схилу кратера, зісковзуючи з крихкої поверхні.
— Є у когось бог під рукою? — запитав Лео.
Серце Джейсона охопив жах. Він глянув на велетня під ними, який не міг вилізти з ями, і усвідомив, що повинно статись.
— Лео, — сказав він, — якщо в тебе є мотузка в цьому поясі, готуйся її використати.
Він кинувся на велетня з єдиною зброєю, що в нього лишилася, — голіруч.
— Енцеладе! — крикнула Пайпер. — Позаду тебе!
Очевидна хитрість, але її голос був таким переконливим, що навіть Джейсон купився. Велетень запитав: «Що?» — і озирнувся, наче на його спині сидів величезний павук.
Джейсон пнув його по ногах саме в слушну мить. Велетень втратив рівновагу, звалився в кратер і скотився на дно. Поки він підводився, Джейсон охопив руками його шию. Коли Енцелад став на ноги, Джейсон сидів верхи на його плечах.
— Злізь! — заверещав Енцелад. Він спробував схопити Джейсона за ноги, але той, ухиляючись, видерся по волоссю велетня нагору.
«Батьку, — подумав Джейсон. — Якщо я хоч колись зробив щось хороше, щось, чим ти пишався, допоможи мені зараз. Я пропоную власне життя — тільки врятуй моїх друзів».
Зненацька він відчув металевий запах грози. Темрява поглинула сонце. Велетень теж відчув це і застиг.
Джейсон крикнув друзям:
— Лягайте!
І кожна з його волосинок стала сторчма.
Тріск!
Тіло Джейсона пронизала блискавка, пройшла прямісінько крізь Енцелада і в землю. Спина велетня заціпеніла, і Джейсона віджбурнуло геть. Коли він отямився, то зісковзував униз по схилу кратера, всередині якого поширювався розлом. Блискавка розколола цілу гору. Земля загриміла, розкрилась прірва і поглинула ноги Енцелада. Велетень безпомічно схопився за крихку поверхню ями, і на якусь мить йому вдалось утриматись на краю. Його руки тремтіли.