— Я люблю тебе, Пайпс!
— Я теж тебе люблю, тату!
Він випив рожеву рідину. Його очі закотились під лоба, і він звалився головою вниз. Пайпер підхопила його, і на допомогу поспішили друзі.
— Тримаю, — сказав Хедж. Сатир спотикнувся, але йому дістало сил, щоб утримати Трістана МакЛіна у вертикальному положенні. — Я попросив нашу приятельку викликати його літак. Він незабром буде. Домашня адреса?
Пайпер хотіла було сказати. Але потім дещо спало їй на думку. Вона перевірила кишені тата. Його мобільний досі був там. Здавалося химерним, що в нього залишилося щось настільки звичайне після того, через що він пройшов, та вона припустила, що в Енцелада не було жодного приводу забирати телефон.
— Усе тут, — промовила Пайпер. — Адреса, номер шофера. Тільки остерігайтеся Джейн.
Очі Хеджа загорілися, наче він відчув можливу бійку.
— Хто така Джейн?
Поки Пайпер усе пояснила, до гелікоптера наблизився татів блискучий білий «Гольфстрім».
Хедж і стюардеса підняли тата на борт. А потім сатир спустився востаннє, щоб попрощатися. Він обійняв Пайпер, пильно подивився на Джейсона і Лео.
— Ви, пиріжки, подбайте про цю дівчинку, чули? Або я змушу вас віджиматися.
— Авжеж, тренере, — сказав Лео з усмішкою.
— Жодних віджимань, — пообіцяв Джейсон.
Пайпер ще раз обійняла старого сатира.
— Дякую, Ілісоне. Подбайте про нього, будь ласка.
— Подбаю, МакЛін, — запевнив він. — На цьому літаку є імбирне пиво й овочеві енчілади, а ще стовідсотково лляні серветки — смакота! До такого неважко звикнути.
Поки він біг по сходах, то загубив один черевик, і на мить його копито стало видно. Очі стюардеси розширились, але вона відвела погляд і вдала, наче все гаразд. Пайпер зробила висновок, що та, мабуть, бачила і дивніші речі, працюючи на Трістана МакЛіна.
Коли літак попрямував злітно-посадковою смугою, Пайпер заплакала. Вона стримувалася занадто довго і більше не могла так продовжувати. За мить вона опинилась в обіймах Джейсона, а Лео ніяково стояв поряд і діставав серветки з пояса.
— Твій тато в надійних руках, — сказав Джейсон. — Ти правильно вчинила.
Вона схлипнула, ткнувшись у його футболку. Вона дозволила собі залишатися в обіймах ще шість подихів. Сім. А потім вирішила, що більше не може себе жаліти. Вона потрібна їм. Пілотесса гелікоптера вже здавалась тривожною, наче почала запитувати себе, чому сюди прилетіла.
— Дякую, хлопці, — промовила Пайпер. — Я...
Вона хотіла сказати їм, як багато вони означають для неї. Вони пожертвували всім, можливо, навіть завданням, щоб допомогти їй. Вона не здатна їм відплатити, не здатна навіть висловити свою вдячність. Але по їхній обличчях було видно, що вони розуміють.
А потім поряд із Джейсоном затремтіло повітря. Спочатку Пайпер вирішила, що це теплі струмені повітря від розпеченого асфальту або, можливо, газові пари від гелікоптера, однак вона вже бачила щось подібне раніше, у фонтані Медеї. Це було повідомлення Іриди. У повітрі з’явилось зображення — темноволоса дівчина в сріблястому зимовому камуфляжі, з луком у руках.
Джейсон відсахнувся з несподіванки.
— Талія!
— Дякувати богам, — промовила мисливиця. Важко було розрізнити місце позаду неї, але Пайпер чула крики, брязкіт металу об метал і вибухи.
— Ми знайшли її, — сказала Талія. — Де ви?
— Окленд, — відповів Джейсон. — Де ти?
— «Будинок Вовка»! Окленд це добре. Ви не дуже далеко. Ми утримуємо посіпак велетня, але це ненадовго. Дістаньтесь сюди до заходу сонця, інакше все буде скінчено.
— Тобто ще не запізно? — крикнула Пайпер. Усередині неї прокинулась надія, але вираз обличчя Талії швидко її приглушив.
— Поки що ні, — сказала Талія. — Але Джейсоне... усе гірше, ніж я думала. Порфіріон відроджується. Поспішайте.
— Але де «Будинок Вовка»? — випалив Джейсон.
— Наша остання поїздка, — відповіла Талія, її зображення почало мерехтіти. — Парк. Джек Лондон. Пригадуєш?
Пайпер не бачила в цьому жодного сенсу, але Джейсон виглядав так, наче усе зрозумів. Він захитався, його обличчя зблідло, і повідомлення Іриди зникло.
— Старий, з тобою все гаразд? — запитав Лео. — Ти знаєш, де вона?
— Так, — сказав Джейсон. — Долина Сонома. Недалеко. Якщо полетимо.
Пайпер повернулась до пілотесси, яка дивилась на все це зі зростаючим замішанням на обличчі.
— Пані, — промовила Пайпер з найкращою своєю усмішкою. — Ви ж не проти допомогти нам ще раз, еге ж?
— Не проти, — погодилась пілотесса.
— Ми не можемо взяти смертну на поле битви, — сказав Джейсон. — Занадто небезпечно.