У голові пролунав мамин голос: «Не існує нічого невиправного».
«Окрім тієї обставини, що тебе не повернути», — подумав Лео.
Возз’єднання Пайпер з її татом було останньою краплею. Навіть якщо він вціліє на цьому завданні і врятує Геру, на нього не чекають щасливі обійми. Він не повернеться до люблячої родини. Не побачить маму.
Гелікоптер здригнувся. Скрипнув метал, і Лео здалось, що він почув постукування азбукою Морзе: «Не кінець. Не кінець».
Він вирівняв гелікоптер, і скрипи припинились. Просто здалось. Він не може жити спогадами про маму або тією думкою, що засіла в його голові: якщо Гея повертає душі з підземного світу, чому він не може отримати з цього якусь користь? Від таких думок може поїхати дах. Йому є чим зайнятися.
Він дозволив інстинктам узяти гору над собою — точнісінько як у керуванні гелікоптером. Якщо він забагато думав про завдання або про те, що може трапитись, він панікував. Хитрість була в тому, щоб не думати — просто пережити це.
— Прибуваємо за тридцять хвилин, — сказав він друзям, хоча й не уявляв, звідки це знає. — Якщо бажаєте відпочити, зараз саме час.
Джейсон пристебнувся на задньому сидінні гелікоптера і майже одразу заснув. Пайпер і Лео не спали.
Після декількох хвилин незручної тиші Лео промовив:
— З твоїм татом усе буде добре, чуєш? Ніхто не стане його чіпати, поки цей скажений сатир поряд.
Пайпер підвела очі, і Лео вразило, як сильно вона змінилася. Не тільки зовнішньо. Її присутність відчувалася сильніше. Здавалося, що вона більш... тут. У «Школі дикунів» Пайпер провела семестр, намагаючись бути невидимою, ховаючись на задніх рядках класу, на останніх сидіннях в автобусі, у кутку їдальні, якомога далі від галасливих підлітків. Зараз її неможливо було не помітити. Не мало значення, у що вона була вдягнена, — її потрібно було бачити.
— Тато, — промовила вона з відсутнім поглядом. — Еге ж, знаю. Я думала про Джейсона. Я хвилююся через нього.
Лео кивнув. Що більше вони наближалися до темного скупчення хмар, то більше він хвилювався, так само як і вона.
— Він починає пригадувати. Це, мабуть, повинно трохи нервувати.
Гелікоптер здригнувся від зміни вітру, і серце Лео ледве не вистрибнуло з грудей. Він лайнувся і вирівняв вертоліт.
Пайпер видала знервований смішок.
— Довіритися тобі, кажеш?
— О, замовкни вже.
Він усміхнувся до неї, і на мить здалось, наче Лео просто спокійно відпочиває з другом.
І тоді вони влетіли в грозові хмари.
XLVIII ЛЕО
Спочатку Лео подумав, що каміння тарабанить по лобовому склу. А потім він зрозумів, що це град. Іній охопив краї скла, а сльотаві вали криги заслонили поле зору.
— Сніжна буря? — крикнула Пайпер крізь шум двигуна і вітру. — Хіба в Сономі мусить бути настільки холодно?
Лео гадки не мав, але щось у цій хуртовині було свідомим і недоброзичливим — наче вона навмисно на них кидалась.
Джейсон швидко прокинувся. Він видерся до них, для рівноваги хапаючись за сидіння.
— Ми, напевно, вже поряд.
Лео був занадто зайнятий боротьбою з важелем керування, щоб відповісти. Раптом керувати гелікоптером стало вже не так легко. Його рухи стали неповороткими і рвучкими. Уся машина здригувалася під крижаним вітром. Вочевидь, гелікоптер не був призначений для польотів у негоду. Контрольна панель відмовлялась реагувати, і вони почали втрачати висоту.
Унизу на землі темніло покривало з дерев і туману. Попереду з’явилося пасмо пагорбів, і Лео ледве встиг натиснути на важіль — вони майже зачепили верхівки дерев.
— Там! — крикнув Джейсон.
Вони побачили маленьку долину з похмурим обрисом будівлі посередині. Лео спрямував гелікоптер точнісінько на нього. Навколо спалахувало світло, яке нагадало Лео снаряди, що трасують, у маєтку Мідаса. По краях галявини тріщали і вибухали дерева. У тумані рухались постаті. Здавалося, що всюди йде бій.
Лео посадив гелікоптер на крижаному полі приблизно за п’ятдесят футів від будинку і вимкнув двигун. Він було вже розслабився, коли почув свист і побачив темний обрис, що мчав до них із туману.
— Вилазьте! — закричав він.
Усі вистрибнули з гелікоптера і тільки вибігли з-під гвинтів, коли потужний вибух струснув землю, збивши Лео з ніг і усипавши кригою.
Хитаючись, він підвівся і побачив, що найбільший у світі сніжок — брила снігу, криги і бруду розміром з гараж — зрівняв із землею «Белл-412».