Хіона зморщила носа.
— Нелегка справа — убивати вас у домі власного батька, особливо коли він наполягає на зустрічі з кожним відвідувачем. Я намагалась, якщо пам’ятаєте. Було б прекрасно, якби він погодився перетворити вас на лід. Однак, коли він надав вам запоруку безпеки, я не могла відкрито переступити його волю. Старий дурень живе в жаху перед Зевсом і Еолом, однак він усе одно могутній. Коли мої нові господарі прокинуться, я скину Борея з трону і заберу владу над Північним Вітром, та поки що час не настав. До того ж батько мав рацію. Ваше завдання було згубним. Я не сумнівалась, що ви зазнаєте невдачі.
— І щоб допомогти нам із цим, — сказав Лео, — ти збила нашого дракона над Детройтом. Ті скрижанілі дроти в його голові — це твоїх рук справа. Ти поплатишся за це.
— А ще ти постачала Енцеладу інформацію про нас, — додала Пайпер. — Хуртовини досаждали нам протягом усієї подорожі.
— Так, тепер ви мені стали вже як рідні! — сказала Хіона. — Щойно ви залишили Омаху, я наказала Лікаону вислідити вас, щоб Джейсон міг померти тут, у «Будинку Вовка».
Хіона посміхнулась до нього.
— Бач, Джейсоне, якщо пролити твою кров на цій святій землі, вона десятиліттями залишатиметься зганьбленою. Твої побратими-напівбоги будуть обурені, особливо, коли знайдуть тіла цих двох із Табору напівкровок. Вони вирішать, що греки змовились із велетнями. Це буде... чарівно.
Пайпер і Лео, здавалось, не могли взяти до тями, про що вона говорить. Але Джейсон усе зрозумів. До нього повернулось достатньо спогадів, щоб усвідомити, якою катастрофою може обернутися цей план.
— Ти натравиш напівбогів одне на одного, — сказав він.
— Це буде так легко! — відповіла Хіона. — Як я вам уже казала, я лише підбурюю вас робити те, що ви все одно б зробили.
— Але навіщо? — Пайпер простягнула руки. — Хіоно, ти знищиш цілий всесвіт. Велетні все зруйнують. Ти цього не хочеш. Відкликай своїх чудовиськ.
Хіона завагалась, але потім розсміялась.
— Твоя здібність переконувати поліпшується, дівча! Але я богиня. Мене не можна заговорити. Ми, вітряні боги, — виплоди хаосу! Я скину Еола і дозволю ураганам бути вільними. Якщо ми знищимо світ смертних, це тільки на краще! Вони ніколи мене не шанували, навіть у грецькі часи. Люди і їхні балачки про глобальне потепління. Тьху! Я їх швиденько охолоджу! Коли ми знову захопимо стародавні місця, я поховаю Акрополь під снігом.
— Стародавні місця. — Очі Лео розширились. — От що мав на увазі Енцелад під знищенням богів у самій їхній основі. Він мав на увазі Грецію.
— Ти можеш приєднатися до мене, сину Гефеста, — промовила Хіона. — Я знаю, що ти вважаєш мене прекрасною. Для мого плану достатньо смерті цих двох. Відмовся від цієї сміховинної долі, яку дали тобі мойри. Живи і будь моїм захисником замість цього. Твої навички, безперечно, стануть нам у пригоді.
Лео виглядав ошелешеним. Він швидко озирнувся, наче Хіона говорила з кимось іншим. На мить Джейсон захвилювався. Він здогадувався, що Лео не щодня отримує такі пропозиції від прекрасних богинь.
І тоді Лео так сильно розреготався, що аж зігнувся навпіл.
— Еге ж, приєднатись до тебе. Поки я не набридну тобі і ти не перетвориш мене на Лео-бурульку? Жіночко, ніхто безкарно не чіпає мого дракона. Не можу повірити, що вважав тебе гарячою штучкою.
Обличчя Хіони спалахнуло.
— Гарячою? Ти смієш мене ображати? Я холодна, Лео Вальдес. Дуже, дуже холодна.
Вона вистрілила в них шквалом снігу і криги, але Лео здійняв руку. Перед ними з ревом спалахнув стовп вогню, і сніг розчинився в паровій хмарі.
Лео ошкірився.
— Бач, жіночко, отаке трапляється зі снігом у Техасі. Він — чорт забирай — тане.
Хіона зашипіла.
— Досить. Гера слабшає. Порфіріон повстає. Убийте напівбогів. Нехай стануть першою стравою нашого царя!
Джейсон здійняв скрижанілу дерев’яну дошку — не краща зброя, щоб із нею померти, — і чудовиська напали.
L ДЖЕЙСОН
На Джейсона кинувся вовк. Він зробив крок назад і з приємним ляскотом ударив навідліг своєю деревинкою по звіриній морді. Мабуть, убити чудовисько могло тільки срібло, але хороша старомодна дошка була здатна забезпечити добрячий головний біль.
Він повернувся на звук копит і побачив грозового духа-коня, що нісся на нього. Та перш ніж дух встиг затоптати Джейсона, той стрибнув угору, вхопився за димну шию і піруетом приземлився на конячу спину.
Грозовий дух став на диби. Він спробував струсити Джейсона, а потім розчинився в серпанок, щоб звільнитися від вершника, але якимсь чином Джейсон утримався верхи. Хлопець наказав коню залишатись у твердій формі, і той, здавалось, не зміг відмовитися. Джейсон відчував, як створіння бореться із ним. Він відчував його бурхливі думки — цілковитий хаос, що рвався назовні. Знадобилась уся воля, щоб нав’язати коню власні бажання й утримати його під своєю владою. Джейсон подумав про Еола, що наглядав за тисячами духів, схожих на цього або навіть гірших. Не дивно, що володар вітрів трошки збожеволів після століть такого тиску. Але Джейсон мусив підкорити лише одного духа і просто не міг не перемогти.