— О, так, — промовив велетень. — Титани намагалися напасти на ваш новий дім у Нью-Йорку. Сміливо, але неефективно. Гея мудріша і більш терпляча. А ми, її най- величніші діти, набагато сильніші за Кроноса. Ми знаємо, як убити вас, олімпійців, раз і назавжди. Вас треба цілковито відкопати, наче гнилі дерева, — розірвати і спалити найстаріші корені.
Велетень нахмурився, дивлячись на Лео і Пайпер, наче тільки помітив, що вони щось роблять біля клітки. Джейсон ступив уперед і загорланив, щоб знову привернути увагу Порфіріона.
— Ти сказав, що тебе вбив напівбог, — крикнув він. — Як, коли він був таким кволим?
— Га! Гадаєш, я тобі поясню? Мене створили на зміну Зевсу. Я народжений, щоб знищити володаря небес. Я заберу його трон. Заберу його дружину... або, якщо вона відмовиться, я дозволю землі поглинути її життєву силу. Те, що ти бачиш перед собою, дитино, — лише моя послаблена форма. Я буду сильнішати погодинно, поки не стану непереможним. Однак я і зараз цілком здатен розчавити тебе в жирну пляму!
Він став на повний зріст і простягнув руку. Із землі вилетів двадцятифутовий спис. Він схопив його, а потім ударив драконячою ногою об землю. Руїни затряслись. У відповідь на заклик царя велетнів з усіх кутків подвір’я почали збиратися чудовиська: грозові духи, вовки і земленароджені.
— Чудово, — пробурмотів Лео. — Нам бракувало ворогів.
— Покваптеся, — сказала Гера.
— Знаю! — обірвав Лео.
— Засинай, клітонько, — промовила Пайпер. — Гарна, сонна клітонько. Так, я розмовляю з пучком земляних завитків. Це зовсім не дивацтво.
Порфіріон змахнув списом над руїнами, розтрощивши димохід і розкидавши дерево та каміння по всьому подвір ю.
— Отже, сину Зевса! Я скінчив із хвастощами. Тепер твоя черга. Що ти там казав про те, щоб знищити мене?
Джейсон подивився на коло чудовиськ, які нетерпляче чекали наказу господаря розірвати ворогів на шматки. Бензопила Лео так само дзижчала, а Пайпер не припиняла розмовляти, однак усе здавалось марним. Клітка Гери майже цілком наповнилася землею.
— Я — син Юпітера! — крикнув він і просто заради ефекту викликав вітри, щоб вони здійняли його на декілька футів над землею. — Я дитина Риму, консул напівбогів, претор Першого Легіону.
Джейсон гадки не мав, про що говорить, однак слова вилітали так, наче він промовляв їх сотні разів у минулому. Він простягнув руки, показавши татуювання орла та SQPR, і, на його подив, велетень начебто впізнав символи.
На мить Порфіріон навіть здався стурбованим.
— Я вбив троянське морське чудовисько, — продовжив Джейсон. — Я знищив чорний трон Кроноса і титана Кріоса власноруч. А тепер я знищу тебе, Порфіріон, і згодую тебе твоїм власним вовкам.
— Овва, чуваче, — пробурмотів Лео. — Об’ївся сирого м’яса?
Джейсон кинувся на велетня, повний рішучості розірвати того на шмаття.
Ідея битися голіруч із тридцятифутовим безсмертним була настільки безглуздою, що навіть велетень, здавалось, розгубився. Напівлітаючи, напівстрибаючи, Джейсон дістався лускатого коліна велетня і видерся нагору по його руці, перш ніж Порфіріон навіть усвідомив, що трапилось.
— Як ти наважився? — проревів велетень.
Джейсон дістався до плечей і вирвав меч із наповнених зброєю кіс Порфіріона. Він крикнув «За Рим!» і встромив меч у найближче підхоже місце — величезне вухо велетня.
Небо прорізала блискавка і вдарила в меч, віджбурнувши Джейсона геть. Діставшись землі, він перекинувся, а коли підвів очі, то велетень хитався. Волосся Порфіріона охопив вогонь, а бік обличчя почорнів від блискавки. Із вуха стирчав меч. На підборіддя стікав золотистий іхор. Решта зброї іскрилась і диміла у волоссі.
Порфіріон ледве не впав. Коло чудовиськ видало спільний рев і рушило вперед — вовки й огри свердлили очима Джейсона.
— Ні! — закричав Порфіріон. Він повернув собі рівновагу і впився очима у Джейсона. — Я сам його вб’ю.
Велетень здійняв спис, і той засвітився.
— Хочеш погратись із блискавкою, малий? Ти забувся. Я — загибель Зевса. Мене створили, щоб знищити твого батька, а це означає, що я точно знаю, що тебе вб’є!
Щось у голосі Порфіріона підказало Джейсону, що той не блефує.
Джейсон і його друзі чудово попрацювали разом. Усі вони діяли приголомшливо. Еге ж, навіть героїчно. Та коли велетень здійняв спис, Джейсон був певен, що в жодному разі не зможе відбити удар.
Це був кінець.
— Зроблено! — закричав Лео.