— Табору напівкровок — ні, — погодилась Гера.
Небо над головою Пайпер наче заворушилося, у голові запаморочилося.
— Ти пішов до якогось іншого місця. От де ти був усі ці роки. У якомусь іншому місці для напівбогів... але де?
Джейсон повернувся до богині.
— Спогади повертаються, але не місцеперебування. Ви не збираєтесь про нього розповідати, чи не так?
— Ні, — відповіла Гера. — Це частина твоєї долі, Джейсоне. Ти мусиш сам знайти шлях назад. Але коли знайдеш... Ти об’єднаєш дві могутні сили. Ти подаруєш нам надію боротися проти велетнів і що — більш важливо — проти самої Геї.
— Ви хочете, щоб ми допомогли вам, — сказав Джейсон. — Але не говорите всього, що знаєте.
— Якщо я дам вам відповіді, вони перестануть бути правильними, — сказала Гера. — Такий шлях мойр. Ви повинні самотужки подолати свою подорож, щоб вона мала якесь значення. Ви троє вже приємно мене вразили. Я б не подумала, що можливо...
Богиня похитала головою.
— Достатньо буде сказати, що ви добре впорались, напівбоги. Однак це тільки початок. Зараз ви мусите повернутись до Табору напівкровок, де почнете планувати наступний етап.
— Про який ви нам не розповісте, — буркнув Джейсон. — І припускаю, ви знищили мого чудового грозового коня, тож нам доведеться повертатися пішки?
Гера відмахнулася від запитання.
— Грозові духи — створіння хаосу. Я не знищила того духа, однак не маю уявлення, куди він пішов і чи побачиш ти його коли-небудь знову. Існує легший шлях додому. Оскільки ви зробили мені велику послугу, я вам допоможу — хоча б цього разу. Прощавайте, напівбоги, ще побачимося.
Світ перевернувся догори дном, і Пайпер ледве не знепритомніла.
Коли вона знову почала чітко бачити, то була вже в таборі, у павільйоні для трапези, посеред вечері. Вони стояли на столі будиночка Афродіти, а одна нога Пайпер була в піці Дрю. Шістдесят таборян в одну мить підірвались на ноги і здивовано витріщились на, них.
Що б не зробила Гера, щоб жбурнути їх крізь усю країну, це не пішло на користь животу Пайпер. Їй ледве вдавалось притлумити нудоту. Лео так не пощастило. Він зіскочив зі столу і помчався до найближчої бронзової жаровні, куди його і знудило, — що напевно було не кращим підношенням для богів.
— Джейсоне? — Хірон вискочив уперед. Безсумнівно, старий кентавр пережив тисячі років, повних усякого дивацтва, та навіть він здавався приголомшеним. — Що... Як?..
Таборяни з будиночка Афродіти з роззявленими ротами витріщались на Пайпер. «Я, мабуть, жахливо виглядаю», — подумала вона.
— Привіт, — промовила Пайпер, настільки невимушено, наскільки могла. — Ми повернулися.
LII ПАЙПЕР
Пайпер погано пам’ятала решту вечора. Вони розповідали про свою подорож і відповідали на безліч запитань інших таборян, але врешті-решт Хірон, побачивши, які вони втомлені, наказав іти спати.
Як чудово спати на справжньому матраці! Пайпер почувалася настільки виснаженою, що заснула миттєво. Це позбавило її хвилювань щодо повернення до будиночка Афродіти.
Наступного ранку вона прокинулась у ліжку, почуваючись відновленою. Крізь вікна проходило сонячне світло разом із приємним вітерцем. Співали пташки. У лісі завивали чудовиська. З павільйону для трапези доносилися запахи сніданку: бекон, млинці й усіляка інша смакота.
Дрю та її банда нависали над нею, насупивши брови та схрестивши руки на грудях.
— Доброго ранку! — Пайпер сіла й усміхнулась. — Прекрасний день.
— Через тебе ми запізнимося на сніданок, — промовила Дрю. — А це означає, що прибирати будиночок сьогодні будеш ти.
Тиждень тому Пайпер дала би Дрю прочухана або сховалась назад під ковдру. Зараз вона згадала циклопа в Детройті, Медею в Чикаго, Мідаса, що перетворив її на золоту статую в Омасі. Подивившись на Дрю, через яку вона колись переймалася, Пайпер розсміялася.
Самовдоволений вираз обличчя Дрю осипався. Вона позадкувала, а потім начебто пригадала, що мусить бути розлюченою.
— Що ти...
— Кидаю тобі виклик, — сказала Пайпер. — Як щодо полудня на арені? Можеш обрати зброю.
Вона вибралась із ліжка, ліниво випрямилась і радісно посміхнулась сусідам по будиночку. Вона помітила Мітчела і Лейсі, які колись допомагали їй збиратися на завдання. Вони нерішуче всміхались, стріляючи очима то у Пайпер, то у Дрю, наче чекали на дуже цікаву тенісну партію.
— Я скучила, друзі! — оголосила Пайпер. — Ми так розважимося, коли я стану старостою.