Але більшу частину стіни кабінету вкривали світлини напівбогів, наче в залі слави. На одній з нових світлин був хлопець підліткового віку з чорним волоссям і зеленими очима. Оскільки він стояв поруч із Аннабет, Пайпер припустила, що цей хлопець — певно, Персі Джексон. На деяких старих світлинах вона впізнала відомих людей: бізнесменів, спортсменів, навіть деяких акторів, з якими був знайомий тато.
— Неймовірно, — пробурмотіла вона.
«Чи потрапить колись моя світлина на цю стіну?» — подумала Пайпер. Уперше за життя вона відчула себе частиною чогось великого. Напівбоги існують століттями. Що б вона не робила, вона буде робити це заради них усіх.
Вона глибоко вдихнула і подзвонила. З’явилося зображення.
У кабінеті тата посміхався Глісон Хедж.
— Бачила новини?
— Наче їх можна було пропустити, — відповіла Пайпер. — Сподіваюсь, ви знаєте, що робите?
Хірон показав їй газету під час обіду. Таємниче повернення її тата потрапило на головну сторінку. Його особисту помічницю Джейн звільнили за те, що вона приховувала його зникнення і не сповістила поліцію. Новий персонал найняв і особисто перевірив «тренер з особистісного розвитку» Трістана МакЛіна — Глісон Хедж. Згідно з газетою, пан МакЛін заявив, що не має спогадів про останній тиждень, і преса цілковито проковтнула цю історію. Дехто вирішив, що це хитрий рекламний хід для фільму — можливо, МакЛін збирається грати когось, хто втратив пам’ять? Дехто вирішив, що його викрали терористи, або скажені прихильники, або він, героїчно втік від шукачів наживи, скориставшись неймовірними бійцівськими навичками Царя Спарти. Якою б не була правда, Трістан МакЛін був відомішим, аніж будь-коли.
— Усе буде чудово, — пообіцяв Хедж. — І не хвилюйся. Наступний місяць, а може, довше, ми триматимемо його подалі від громадської уваги, поки всі не заспокояться. У твого татка є важливіші справи: на кшталт відпочинку і бесід із дочкою.
— Занадто там не розслабляйтесь у Голлівуді, Глі- соне, — сказала Пайпер.
Хедж фиркнув.
— Жартуєш? Порівняно із цими Еол здається психічно здоровим. Я повернусь, як тільки зможу, але спочатку треба підняти на ноги твого татка. Він хороший чолов’яга. О, і до речі, я подбав про деякі дрібнички. Служба парку на території затоки Сан-Франциско щойно отримала анонімний подарунок у вигляді нового гелікоптера. А та ліснича-пілотесса, яка нам допомогла? Вона отримала дуже вигідну пропозицію літати з паном МакЛіном.
— Дякую, Глісоне, — промовила Пайпер. — За все.
— Еге, добре. Я не намагаюся бути крутим. Я такий від природи. І якщо вже заговорили про палац Еола, познайомся з новою помічницею свого татка.
Хеджа виштовхали з екрана, і в камеру усміхнулась вродлива молода жіночка.
— Меллі? — Пайпер витріщилася на неї. Це, безперечно, була вона — аура, яка допомогла їм втекти з фортеці Еола. — Ви тепер працюєте на мого тата?
— Хіба це не чудово?
— Він знає, що ви... ну... вітряний дух?
— О, ні. Але я обожнюю цю роботу. Легка, як... вітер.
Пайпер не змогла втримати сміх.
— Я рада. Це приголомшливо. Але де...
— Секунду. — Меллі поцілувала Глісона у щоку. — Ходімо вже, старий козел. Досить обнімати екран.
— Що? — випалив Хедж. Але Меллі випровадила його геть і покликала: — Пане МакЛін? Вона на зв’язку!
За мить з’явився тато Пайпер.
Він широко усміхнувся.
— Пайпс!
Тато мав чудовий вигляд — як раніше: із сяючими карими очима, ледве помітною щетиною, упевненою усмішкою і нещодавно підстриженим волоссям, наче був готовий для зйомки. Пайпер відчула полегшення, але разом із цим їй стало трохи сумно. «Як раніше» було не зовсім тим, чого вона бажала.
Вона почала подумки відраховувати час. За звичайних обставин у робочий день, як сьогодні, їй майже ніколи не вдавалось привернути увагу тата більше ніж на тридцять секунд.
— Привіт, — ледве чутно вимовила вона. — Добре почуваєшся?
— Люба, мені так прикро, що я змусив тебе хвилюватись через це дурнувате зникнення. Не знаю... — Його усмішка застигла в нерішучості, наче він намагався щось пригадати — ухопитись за якийсь спогад, що мав там бути, але не був. — Якщо чесно, не знаю, що сталось. Але зі мною все гаразд. Дякувати богові, у мене з’явився тренер Хедж.
— Дякувати богові, — повторила Пайпер. Забавний вибір слів.
— Він розповів мені про твою нову школу, — сказав тато. — Мені шкода, що зі «Школою дикунів» нічого не вийшло, але ти мала рацію. Джейн помилялася. Я був дурнем, що прислухався до неї.