— Більш войовничі, — промовив Джейсон. — Більш згуртовані. Більш спрямовані на поширення, завоювання і дисципліну.
— Якось це не дуже, — втрутився Тревіс.
Деякі з інших напівбогів, здавалось, так само відчували незручність, і тільки Клариса знизала плечима так, наче те, що вона почула, її цілком влаштовувало.
Аннабет крутнула свій ніж на столі.
— А ще римляни ненавиділи греків. Вони помстились, коли завоювали грецькі острови, і зробили їх частиною Римської імперії.
— Не те, щоб ненавиділи, — відповів Джейсон. — Римляни захоплювалися грецькою культурою і трохи їм заздрили. У відповідь греки вважали римлян варварами, але поважали їхню військову силу. Тож у римські часи напівбоги почали ділитися — або грек, або римлянин.
— І так тривало з того самого часу, — припустила Аннабет. — Але це якесь божевілля. Хіроне, де були римляни під час війни з титанами? Вони не хотіли допомагати?
Хірон погладив бороду.
— Вони допомогли, Аннабет. Поки ви з Персі очолювали битву за спасіння Мангеттену, хто, по-твоєму, захопив гору Отріс, базу титанів у Каліфорнії?
— Стривайте, — сказав Тревіс. — Ви говорили, що гора Отріс просто розсипалась, коли ми перемогли Кроноса.
— Ні, — сказав Джейсон. Він пам’ятав уривки битви — велетня у яскравому панцирі та шоломі з баранячими рогами. Він пам’ятав своє військо напівбогів, що здіймалось на гору Тем, пробиваючись крізь полчища змієподібних чудовиськ. — Вона не просто впала. Ми її зруйнували. Я власноручно вбив титана Кріоса.
Очі Аннабет оскаженіли, наче у вентуса. Джейсон уявив, як шалено вона складає докупи всі думки.
— Затока. Нам завжди говорили триматись подалі від неї, тому що там знаходилась гора Отріс. Але це була не єдина причина, так? Римський табір... він має бути десь поряд із Сан-Франциско. Можу закластися, що його розмістили там, щоб наглядати за територією титанів. Де він знаходиться?
Хірон смикнувся у візку.
— Не можу сказати. Якщо чесно, мені ніколи не довіряли цю таємницю. Моя колега, Лупа, не з тих, хто ділиться інформацією. А спогади Джейсона були знищені.
— Табір приховують потужні чари, — сказав Джейсон. — І добре охороняють. Ми можемо шукати його роками, і все одно не знайдемо.
Рейчел Дер схрестила пальці. З усіх людей у кімнаті тільки вона не здавалась збентеженою цією розмовою.
— Але ж ви спробуєте, еге ж? Ви побудуєте човен Лео, «Арго II». І перш ніж вирушити до Греції, ви вирушите на пошуки римського табору. Вам знадобиться їхня допомога у битві з велетнями.
— Кепський задум, — застерегла Клариса. — Якщо римляни побачать воєнний корабель, вони вирішать, що ми нападаємо.
— Скоріш за все, ти маєш рацію, — погодився Джейсон. — Але ми повинні спробувати. Мене послали сюди, щоб ознайомитись із Табором напівкровок, спробувати переконати вас, що два табори не мають бути ворогами. Це знак примирення.
— Гм, — промовила Рейчел. — Тому що Гера впевнена, що нам потрібні два табори, щоб перемогти у війні з велетнями. Сім героїв Олімпу... деякі греки, деякі римляни.
Аннабет кивнула.
— Твоє Велике Пророцтво — який там останній рядок?
— «...до Брами Смерті йдуть ворожі сили».
— Гея відчинила Браму Смерті, — промовила Аннабет. — Вона випускає найгірших лиходіїв з Підземного царства на битву з нами. Медея, Мідас... Будуть інші, я певна. Можливо, рядок означає, що римські та грецькі напівбоги об’єднаються, знайдуть Браму і зачинять її.
— Або це може означати, що вони битимуться одне з одним біля Брами Смерті, — відзначила Клариса. — Там не сказано, що ми будемо співпрацювати.
Запанувала тиша, поки таборяни усвідомлювали цю приємну думку.
— Я піду, — сказала Аннабет. — Джейсоне, коли ви збудуєте свій корабель, дозволь мені піти з вами.
— Я сподівався, що ти це запропонуєш, — сказав Джейсон. — Саме ти... ти нам потрібна.
— Стривайте, — нахмурився Лео. — Тобто я не проти. Але чому саме Аннабет?
Аннабет і Джейсон глянули одне на одного, і Джейсон зрозумів, що він має все пояснити. Вона знала неприємну істину.
— Гера сказала, що моє прибуття було обміном ватажків, — сказав Джейсон. — Спосіб двом таборам дізнатись про існування одне одного.
— Еге? — сказав Лео. — І?
— Обмін двосторонній, — сказав Джейсон. — Коли я потрапив сюди, моя пам’ять була стерта. Я не знав, хто я і звідки прийшов. На щастя, ви, друзі, взяли мене до себе, і я знайшов новий дім. Я знаю, що ви мені не вороги. Римський табір... вони не такі дружелюбні. Ти маєш швидко довести, що чогось вартий, або не вцілієш. Вони, можливо, не будуть такі гостинні до нього, а якщо дізнаються, звідки він прийшов, то він може потрапити в серйозну халепу.