— Гадаю, краще нам про це не говорити. Зараз я не можу сказати про Геру нічого доброго.
Пайпер подивилася на землю біля дверей.
— Тоді хто сюди заходить?
— Ніхто. Цей будиночок тільки почесний, я ж казала. Ніхто не заходить.
— Хтось таки заходить. — Пайпер указала на сліди ніг на пильному порозі.
Мимоволі вона штовхнула двері, і ті легко розчинилися навстіж.
Аннабет відступила.
— Е... Пайпер, я не вважаю, що нам варто...
— Ми начебто маємо робити всякі небезпечні речі, чи не так? — І Пайпер зайшла всередину.
Будиночок Гери не належав до тих місць, де Пайпер схотіла би мешкати. Там було холодно, наче в морозильній камері. У центрі, на троні, в оточенні білих колон, сиділа кам’яна богиня, десять футів заввишки, убрана в золотавий одяг. Пайпер завжди уявляла грецькі статуї білими та з порожніми очима, але ця була яскраво розфарбована, через що майже нагадувала живу людину... тільки величезну. Пронизливі очі Гери наче спостерігали за Пайпер.
У ніг богині, у бронзовій жаровні, палав вогонь. Якщо будиночок завжди порожній, то хто його запалив, подумала Пайпер. На плечі Гери сидів кам’яний сокіл, а в руках вона тримала жезл із квіткою лотоса на верхівці. Волосся богині було заплетене в чорні коси. Обличчя посміхалося, але очі були холодними й розважливими, вона ніби мовила: «Матері краще знати. А тепер не перешкоджай мені, або доведеться через тебе переступити».
Більше в будиночку нічого не було: ані ліжок, ані меблів, ані вікон — нічого, чим можна було б користуватися, мешкаючи тут. Як для богині домівки та шлюбу будиночок Гери занадто нагадував склеп.
Ні, вона не була її мамою. Принаймні в цьому Пайпер була впевнена. Вона ввійшла сюди не через те, що відчувала добрий зв’язок, навпаки, в цьому місці посилювалося її моторошне передчуття. Її сон — цей жахливий ультиматум, що вона отримала, — мав якийсь зв’язок із будиночком Гери.
Вона завмерла. Вони були не самі. Позаду статуї, біля маленького вівтаря, стояла постать, закутана в чорну шаль. Відкритими залишалися тільки її руки, підняті долонями вгору. Вона, здається, щось наспівувала, заклинання чи молитву.
Аннабет охнула.
— Рейчел?
Інша дівчина озирнулася. Вона зняла шаль, відкривши копицю кучерявого рудого волосся й покрите ластовинням обличчя, що зовсім не пасували до серйозності будиночка й чорної хустки. Їй виповнилося приблизно сімнадцять. Цілком звичайний підліток у зеленій блузі та рваних джинсах, укритих візерунками. Попри холодну підлогу, вона була босоніж.
— Привіт! — Вона підбігла й обійняла Аннабет. — Мені так прикро! Я приїхала, тільки-но змогла.
Вони поговорили декілька хвилин про хлопця Аннабет і про те, що не було жодних звісток і таке інше, доки Аннабет не згадала про Пайпер, яка ніяково стояла поруч.
— Так неввічливо з мого боку, — перепросила Аннабет. — Рейчел, це Пайпер, одна з напівбогів, яких ми сьогодні врятували. Пайпер, це Рейчел Елізабет Дер, наш оракул.
— Подруга, яка мешкає в печері, — здогадалася Пайпер.
Рейчел широко посміхнулася.
— Це я.
— Тο ти оракул? — запитала Пайпер. — Ти можеш віщувати майбутнє?
— Швидше, майбутнє час від часу зненацька на мене кидається, — відповіла Рейчел. — Я промовляю пророцтва. Дух оракула часом перехоплює контроль і через мене розповідає всілякі важливі речі, які майже ніхто не розуміє. Але так, у пророцтвах ідеться про майбутнє.
— О... — Пайпер переступила з ноги на ногу. — Це круто.
Рейчел розсміялася.
— Не переймайся. Усім це здається трохи лячним. Навіть мені. Але здебільшого я безпечна.
— Ти напівбог?
— Ні, — відповіла Рейчел. — Звичайна смертна.
— Тоді що ти... — Пайпер обвела кімнату рукою.
Усмішка Рейчел згасла. Вона глянула на Аннабет, а потім знову на Пайпер.
— Просто передчуття. Щодо цього будиночка і зникнення Персі. Вони якось пов’язані. Я почала прислуховуватися до свого передчуття, особливо з минулого місяця, ВІДКОЛИ боги змовкли.
— Змовкли? — перепитала Пайпер.
Рейчел невдоволено зиркнула на Аннабет.
— Ти досі їй не розповіла?
— Я наближалася до цього, — відповіла Аннабет. — Пайпер, останнього місяця... ну, це нормально для богів не розмовляти дуже часто зі своїми дітьми. Але зазвичай ми можемо розраховувати на деякі повідомлення. Час від часу. Деякі з нас навіть бувають на Олімпі. Я провела майже ціле півріччя в Емпайр-Стейт-Білдінг.
— Що, перепрошую?
— Сьогочасний вхід до гори Олімп.
— О... Авжеж, чому б ні?
— Аннабет перебудовувала Олімп після пошкоджень, завданих під час війни з титанами, — пояснила Рейчел. — Вона приголомшливий архітектор. Ти маєш побачити ту закусочну...