VI ЛЕО
— Як він загинув? — запитав Лео. — Я — про Бекендорфа.
Вілл Соліс почвалав уперед.
— Вибух. Бекендорф і Персі Джексон підірвали повний чудовиськ круїзний лайнер. Бекендорф не вижив.
Знову це ім’я — Персі Джексон, зниклий безвісти хлопець Аннабет. «Цей хлопчина тут усюди», — подумав Лео.
— Отже, Бекендорф був дуже крутим у таборі? — запитав Лео. — Тобто... до того як підірвався?
— Він був класним, — погодився Вілл. — Усьому табору було нелегко, коли він загинув. Джейк... він став старостою в розпал війни. Так само як і я, до речі. Джейк зробив усе, на що був здатний, але він ніколи й не хотів бути лідером. Йому більше до вподоби майструвати всілякі речі. А потім, після війни, усе пішло шкереберть. Колісниці Дев’ятого Будиночка підривалися.
Роботи скаженіли. Усі винаходи псувалися. Це було наче прокляття, урешті його так і прозвали — Прокляттям Дев’ятого Будиночка. А потім із Джейком стався нещасний випадок...
— Якимось чином пов’язаний із проблемою, про яку він згадував, — припустив Лео.
— Вони над цим працюють, — мляво промовив Вілл. — От ми й прийшли.
Кузня виглядала наче паровий локомотив, що врізався в Парфенон і застряг у ньому. Білі мармурові колони тягнулися вздовж укритих сажею стін. Над дивакуватим фронтоном, на якому була висічена купка богів і чудовиськ, плювалися димом труби. Будівля стояла на березі ріки, що обертала декілька водяних коліс, об’єднаних із групою бронзових шестірень. Лео чув, як усередині скрегочуть механізми, реве вогонь і дзвенять молоти об ковадла.
Вони ввійшли всередину, і з десяток хлопців та дівчат, які працювали над різними речами, завмерли. Залишилося чутно тільки ревіння ковальських міхів та постукування шестірень і важелів.
— Привіт, народе, — сказав Вілл. — Це ваш новий брат, Лео... е-е... яке в тебе прізвище?
— Вальдес.
Лео оглянув таборян навколо. Невже кожен із них був йому родичем? Його двоюрідні брати мали великі родини, але в нього завжди була тільки мама... доки не загинула.
Діти підійшли й почали тиснути Лео руку та відрекомендовуватися. Їхні імена злилися воєдино: Шейн, Крістофер, Нісса, Харлі (хе, як мотоцикл!). Лео був упевнений, що ніколи не припинить їх плутати. Їх занадто багато. Занадто!
Жоден із них не був схожим на іншого — у всіх різні типи облич, колір шкіри й волосся, зріст. Вам би нізащо не спало на думку: «Гей, подивіться, та це ж Гефестові хлоп’ята!». Але водночас у кожного були могутні руки — грубі й мозолисті, заплямовані машинним мастилом. Навіть маленький Харлі, якому виповнилося не більше восьми на вигляд, міг протриматися шість раундів проти Чака Норріса й навіть не спітніти.
А ще їх об’єднував похмурий настрій. Плечі опущені, наче їх сильно побило життя. Дехто виглядав так, ніби їх побили ще й фізично. Лео нарахував три перев’язані руки, пару милиць, одну пов’язку на оці, шість еластичних бинтів і близько семи тисяч лейкопластирів.
— Ну, що ж! — сказав Лео. — Я чув, у вас тут уміють розважатися!
Ніхто не засміявся. Усі тільки витріщилися на нього.
Вілл Соліс поплескав Лео по плечу.
— Я вас залишу, друзі, щоб ви познайомилися. Хтось відведе Лео потім на вечерю?
— Я можу, — сказала одна з дівчат. «Нісса», — пригадав Лео. Вона була вдягнена в камуфляжні штани та майку, що відкривала м’язисті плечі. Скуйовджене темне волосся стирчало з-під червоної бандани. Якби не пластир з веселим смайликом, дівчина виглядала б точнісінько як героїня бойовика. Здавалось, що вона кожної миті може схопити кулемет і почати знищувати лихих прибульців.
— Круто, — сказав Лео. — Завжди мріяв про сестру, здатну мене відлупцювати.
Нісса не посміхнулася.
— Ходімо, жартівнику! Покажу тобі тут усе.
Лео далеко не вперше був у майстерні. Він виріс серед механіків та найрізноманітніших інструментів. Мама жартувала, що його першою іграшкою був гайковий ключ. Утім, нічого схожого на табірну кузню Лео ніколи не бачив.
Один хлопець виготовляв бойову сокиру. Він знову й знову випробовував лезо на бетонній плиті. З кожним ударом сокира проходила крізь плиту, наче крізь теплий сир, але хлопця це не задовольняло, і він знову й знову заточував лезо.
— Що він планує знищити цією штукою? — запитав Лео Ніссу. — Крейсер?
— Усяко буває. Навіть із Небесною бронзою...
— Це метал?
Вона кивнула.
— Видобута з надр самого Олімпу. Надзвичайно рідкісна. Так от, здебільшого вона розщеплює чудовиськ при самому дотику, але ті, що сильніші й більші, мають товстенну шкіру. Драгони, наприклад...