— Можливо, спосіб повернути тобі спогади.
Вони попрямували до нового крила будиночків у південно-західному куті ігрового майданчика. Деякі були досить екстравагантними — з блискучими стінами й палаючими смолоскипами, але П’ятнадцятий Будиночок не був таким ефектним. Він виглядав наче старовинна фермерська хатинка зі стріхою і глиняними стінами. На дверях висів вінок із темно-червоних квітів. «Маки», — подумав Джейсон, хоч і гадки не мав, звідки знає про це.
— Уважаєш, це будиночок мого батька чи матері? — запитав він.
— Ні, — відповіла Аннабет. — Це будиночок Гіп- носа, бога сну.
— Тоді чому...
— Ти все забув, — сказала вона. — Якщо існує хоч якийсь бог, який може допомогти нам з’ясувати все про втрату пам’яті, то це Гіпнос.
Усередині, попри те що майже прийшов час вечеряти, завалені ковдрами, тихо спали троє дітлахів. Теплий вогник тріскотів у каміні. Над камінною дошкою висіло гілля — з кожного прутика в купку олов’яних мисок крапала біла рідина. Джейсону закортіло зловити пальцем одну краплю, просто щоб подивитися, що це таке, але він утримався.
Десь заспокійливо бриньчала скрипка. У повітрі відчувався запах свіжої білизни. Приміщення було таким затишним і спокійним, що повіки Джейсона почали тяжчати. Було б непогано подрімати. Він був виснажений. Тут достатньо порожніх ліжок, усі з пір’яними подушками, і свіжими простирадлами, і м’якими ковдрами, і... Аннабет підштовхнула його ліктем.
— Прокинься!
Джейсон кліпнув. Його ноги підкошувалися.
— П’ятнадцятий Будиночок з усіма таке робить, — застерегла Аннабет. — На мою думку, це місце небезпечніше навіть за будиночок Ареса. Там хоч можна дізнатися, де розкидані міни.
— Міни?
Вона підійшла до найближчого з дітлахів, які хропіли, і потрясла його за плече.
— Кловісе! Прокинься!
Хлопчина був схожий на теля. Він мав білявий чуб на клиноподібній голові, пухкі риси обличчя і таку ж пухку шию. Тіло було дебелим, але руки — такими кволими й тонесенькими, наче він ніколи не піднімав нічого важчого за подушку.
— Кловісе! — Аннабет потрясла сильніше, а тоді разів шість постукала його по чолу.
— Що-о-о? — застогнав Кловіс, підводячись і мружачи очі. Він широко позіхнув, і Джейсон з Аннабет позіхнули за ним.
— Припини! — сказала Аннабет. — Нам потрібна твоя допомога.
— Я спав.
— Ти завжди спиш.
— На добраніч.
Перш ніж він встиг відключитися, Аннабет висмикнула подушку з-під його голови.
— Так нечесно, — смиренно поскаржився Кловіс. — Віддай.
— Спочатку допоможи, — відповіла Аннабет. — А тоді спи.
Кловіс зітхнув. Його подих пахнув теплим молоком.
— Гаразд. Що?
Аннабет пояснила Джейсонову проблему. Час від часу вона клацала пальцями під носом Кловіса, щоб той не заснув.
Кловіс, певно, був дуже зацікавлений, тому що, коли Аннабет договорила, він не відключився. Навпроти, підвівся, випрямився, а тоді підморгнув Джейсону.
— Тож ти нічого не пам’ятаєш, га?
— Тільки враження, — відповів Джейсон. — Відчуття на кшталт...
— Так-так?
— На кшталт того, що я не мушу тут бути. У цьому таборі. Я в небезпеці.
— Гм. Заплющ очі.
Джейсон глянув на Аннабет, але та спокійно кивнула.
Джейсон боявся, що все це може скінчитися тим, що він навіки-віків буде хропіти на одному з цих ліжок, але очі таки заплющив. Його думки спохмурніли, наче він занурювався в темне озеро.
Потім очі широко розплющилися — це було наступним, що він усвідомив. Джейсон сидів на стільці біля вогню. Кловіс і Аннабет схилилися над ним.
— ...серйозно, гаразд, — говорив Кловіс.
— Що сталося? — запитав Джейсон. — Скільки часу...
— Лише декілька хвилин, — відповіла Аннабет. — Але дуже напружених. Ти ледве не розтанув.
Джейсон сподівався, що вона говорила не в прямому розумінні цього слова, хоч обличчя в неї було вкрай серйозним.
— Зазвичай, — сказав Кловіс, — спогади зникають не без вороття. Вони занурюються під поверхню, як сновидіння, і якщо людину добряче приспати, я можу їх повернути. Але...
— Лета? — запитала Аннабет.
— Ні, — відповів Кловіс. — Навіть не Лета.
— Лета? — перепитав Джейсон.
Кловіс указав на гілку над каміном, з якої стікали краплі, схожі на молоко.
— Ріка Лета в Підземному царстві. Вона розчиняє спогади начисто й назавжди стирає пам’ять. Це гілка тополі з Підземного царства, яку занурили в Лету. Символ мого батька, Гіпноса. Лета — не краще місце для купання.
Аннабет кивнула.
— Персі був там одного разу. Він сказав, що в ній вистачить сили, щоб стерти пам’ять титана.