— Джейсоне, — сказала Рейчел. — Е... ти пам’ятаєш своє прізвище?
Він, здавалося, ще не отямився, і все ж похитав головою.
— Тоді будемо кликати тебе просто Джейсоном. Очевидно, що сама Гера доручила це завдання тобі.
Рейчел зробила паузу, певно, даючи Джейсону змогу заперечити свою долю. Усі погляди були спрямовані на нього. Відчувалося таке напруження, що Пайпер подумала: на його місці у неї б уже ноги підкосилися. Проте Джейсон тримався хоробро й рішуче. Він стиснув щелепи та кивнув.
— Згода.
— Ти мусиш урятувати Геру, щоб запобігти великому лиху, — продовжила Рейчел, — перешкодити повстанню невідомого царя. З поки що незрозумілих нам причин це потрібно зробити до зимового сонцестояння, усього лише за чотири дні від сьогодні.
— Це день наради богів, — промовила Аннабет. — Якщо боги ще не знають про зникнення Гери, то, безсумнівно, помітять її відсутність на ній. Вони, швидше за все, почнуть сварку та будуть звинувачувати одне одного в її викраденні. Так вони зазвичай і поводяться.
— Зимове сонцестояння, — оголосив Хірон, — ще й час найбільшого мороку. Боги збираються цього дня, тому що, як і смертні, разом вони сильніші. Сонцестояння — день, під час якого лихе чаклунство сильнішає. Давнє чаклунство, давніше за богів. Це день, коли невідоме... починає ворушитися.
Його вустами це пролунало вкрай лиховісно, наче ворушитися було найтяжчим злочином, а не чимось таким необхідним, щоб печиво приготувати.
— Гаразд, — сказала Аннабет, дивлячись пильно на кентавра. — Дякуємо вам, Капітане Очевидносте. Що б не відбувалося, я згодна з Рейчел. Джейсона обрали очолити пошуки, отже...
— Чому його ще не визнали? — заволав хтось із будиночка Ареса.— Коли він такий важливий...
— Його визнали, — проголосив Хірон. — Багато років тому. Джейсоне, покажи їм.
Спочатку Джейсон, здавалося, розгубився. Він, вагаючись, вийшов уперед, а Пайпер тільки й думала про те, який він чарівний: золотаве волосся, у якому відблискувало полум’я, і ці царствені риси, як у римських статуй. Він глянув на Пайпер. Вона підбадьорливо кивнула та зімітувала підкидання монети.
Джейсон сунув руку в кишеню. Його монета спалахнула в повітрі, а коли він зловив її, то вже тримав у руці спис — золотий жезл із загостреним кінцем близько семи футів завдовжки.
Решта напівбогів тільки роти роззявили. Рейчел і Аннабет відступили подалі від наконечника, гострого, наче плішня.
— Хіба... — Аннабет затнулась. — Я гадала, у тебе був меч.
— Е-е, гадаю, це тому, що випав орел, — сказав Джейсон. — Та сама монета, тільки далекобійна форма зброї.
— Чуваче, я теж таке хочу! — заволав хтось із будиночка Ареса.
— Це навіть краще, ніж електричний спис Клариси, Леймере! — погодився один з його братів.
— Електричний, — пробурмотів Джейсон, наче йому сподобалася ця думка. — Відійдіть.
Аннабет і Рейчел не барилися. Джейсон здійняв спис угору — і в небі прогуркотів грім. Кожна волосинка на руках Пайпер стала сторчма. Із вістря золотого списа дугою вилетіла блискавка і вдарила у вогнище з силою артилерійського снаряда.
Коли дим розсіявся і у вухах Пайпер стихнув дзвін, вона побачила, що весь табір застиг — напівсліпі, укриті попелом, усі витріщалися на місце, де був вогонь. Палаюча колода встромилась у землю за кілька дюймів від сплячого хлопчини Кловіса, який навіть не поворухнувся.
Джейсон опустив спис.
— Е-е... пробачте.
Хірон зчистив з бороди декілька вуглинок, що жевріли. Він скривився, наче здійснилися його найгірші побоювання.
— Трохи, мабуть, перегнув, але свою думку доніс. Сподіваюсь, усі зрозуміли, хто твій батько.
— Юпітер, — сказав Джейсон. — Тобто Зевс. Володар неба.
Пайпер не втримала усмішки. Усе сходиться. Наймогутніший бог, батько всіх величніших героїв давніх міфів, — ніхто, крім нього, й не міг бути татом Джейсона.
Очевидно, решта таборян не була такої думки. Розпочався гармидер. Безліч людей ставили запитання, доки Аннабет не здійняла руки.
— Стривайте! — вигукнула вона. — Як він може бути сином Зевса? Велика Трійця... Їх угода не заводити смертних дітей... як ми могли не дізнатися про нього раніше?
Хірон не відповів, але Пайпер здавалося, що він знає.
І правда була не з приємних.
— Усе, що важливо, — сказала Рейчел, — то це те, що Джейсон зараз тут. У нього є завдання, яке він має виконати, а це означає, що йому потрібне особисте пророцтво.
Вона заплющила очі й знепритомніла. Двоє таборян ринулись уперед і підхопили її. Ще один побіг в інший бік амфітеатру за бронзовим триногим табуретом. Їх наче спеціально готували до цього. Вони всадили Рейчел на табурет перед зруйнованим вогнищем. Без вогню ніч була темною, але за мить ноги Рейчел почав обвивати зелений туман. Коли вона розплющила очі, ті сяяли. Смарагдовий туман виплив з її рота. Дівчина заговорила скрипучим, старечим голосом — такий міг би бути у змії, якби та могла розмовляти: