Лео кинувся до голови дракона. Той спробував укусити хлопця, але його зуби заплуталися в сітці. Він знову видмухнув вогонь, але, здавалося, його сили слабшали. Цього разу полум’я було помаранчевим. Воно згасло, навіть не діставшись обличчя Лео.
— Слухай, друже, — сказав Лео, — так ти просто покажеш їм, де знаходишся. Тоді вони прийдуть і використають кислоту та металорізи. Ти цього хочеш?
Драконові щелепи видали скрипучий звук, наче створіння намагалось говорити.
— От і добре, — сказав Лео. — Ти мусиш мені довіритися.
І Лео взявся до справи.
Минула майже година, перш ніж він знайшов панель управління. Вона була точнісінько за головою дракона, що мало сенс. Лео вирішив залишити дракона в сітці, тому що працювати з ув’язненим чудовиськом якось легше, але тому це не подобалось.
— Не смикайся! — лайнувся Лео.
Дракон видав ще один скрипучий звук, який, можливо, був скигленням.
Лео оглянув дроти в голові дракона. Його відволік звук у хащах, але це виявився всього лише лісний дух (Лео подумав, що, здається, їх кличуть дріадами), який гасив вогонь на гілках. На щастя, дракон не спричинив великої лісової пожежі, але все ж дріада була не дуже задоволеною. Її сукня димилась. Вона гасила полум’я блискучою попоною, а коли побачила, що Лео на неї витріщається, зробила якийсь жест, котрий, певно, був дуже образливим серед дріад. А потім зникла в зеленому тумані.
Лео повернувся до дротів. Схема була майстерною, безсумнівно, і він її розумів. Оце реле управління двигуном. Це оптичний датчик. Це диск...
— Ба, — сказав він. — Що ж, не дивно.
«Скрип?» — запитав дракон щелепами.
— У тебе заіржавілий контрольний диск. Певно, він регулює твої схеми складного сприймання, еге? Іржаві мізки, чоловіче. Недавно, що ти трохи... розгублений. — Він ледве не сказав «скажений», але зупинив себе. — Коли б у мене був запасний диск, а так... Це складна деталь. Мені доведеться її дістати й почистити. Дай мені хвилинку.
Лео вийняв диск, і дракон застиг. Світло в механічних очах згасло. Лео з’їхав з драконової спини й почав шліфувати диск. Він змочив у мастилі та соусі табаско рукав, що допомогло зняти верхній шар бруду, однак що далі він чистив, то більше непокоївся. Деякі схеми не можна було відновити. Лео міг їх полагодити, але не повністю. Тут потрібен цілковито новий диск, а він гадки не мав, як такий зробити.
Хлопець намагався працювати швидко. Він не знав, чи надовго драконів головний диск можна від’єднувати, щоб не зламати... можливо, назавжди... і не хотів випробовувати долю. Тільки-но він зробив усе, що міг, то знову видерся на драконову голову й почав чистити дроти та шестірні. Він весь забруднився в процесі.
— Чисті руки — брудне обладнання, — пробурмотів він. Фраза, яку любила повторювати мама. Коли він закінчив, руки були чорними від мастила, а одяг виглядав так, наче Лео щойно програв у змаганні з грязьової боротьби. Однак механізми мали значно кращий вигляд. Він вставив диск, під’єднав останній дріт, і полетіли іскри. Дракон здригнувся. Його очі засвітились.
— Краще? — запитав Лео.
Дракон видав звук, що нагадував швидкісне свердло. Він роззявив пащу, і всі його зуби завертілися.
— Гадаю, це «так». Постривай, я звільню тебе.
Ще тридцять хвилин знадобилося на те, щоб знайти затискачі сітки та розплутати її, і от дракон нарешті підвівся та струсив залишки металу зі спини. Він гучно проревів і випалив вогнем у небо.
— Серйозно? — сказав Лео. — Обов’язково було хизуватися?
«Скрип?» — запитав дракон.
— Тобі потрібне ім’я, — вирішив Лео. — Назву тебе Фестус.
Дракон задзижчав зубами й ошкірився. Принаймні Лео сподівався, що це була усмішка.
— Круто, — сказав Лео. — Але в нас досі є проблема через те, що ти не маєш крил.
Фестус похитав головою і фиркнув парою. А тоді опустив спину з очевидним натяком. Він хотів, щоб Лео заліз на нього.
— Куди збираємося? — запитав Лео.
Але був занадто схвильований, щоб чекати на відповідь. Він видерся на спину дракона, і Фестус понісся углиб лісу.
Лео втратив лік часу й відчуття простору. Здавалось неможливий, щоб цей ліс був таким безмежним і густим, однак дракон просувався, доки дерева не стали як хмарочоси, а листяний полог цілковито не заступив зірки. Навіть вогонь у долоні Лео не міг освітлювати шлях, але драконові осяйні очі працювали, як передні фари.
Нарешті вони перетнули якийсь струмок і зайшли в глухий кут — вапняний стрімчак заввишки в сто футів. Таку масивну прямовисну скелю не міг би перелізти навіть дракон.