Фестус зупинився біля підніжжя й підняв одну ногу, вказуючи кудись, наче собака.
— Що тут? — Лео з’їхав на землю. Він підійшов до стрімчака — звичайної кам’яної скелі. Дракон продовжував на неї вказувати.
— Це не зрушиться з твого шляху, — сказав йому Лео.
На драконовій шиї заіскрив оголений дріт, крім цього, дракон не ворушився, Лео поклав руку на стрімчак. Раптом його пальці задимилися. З кінчиків пальців простягнулися рядки вогню і засичали на вапні, наче запалений порох. Палаючі рядки понеслися поверхнею скелі, доки не окреслили сяючі червоні двері, у п’ять разів вищі за Лео. Він відійшов, і двері широко відчинилися, підозріло тихо, як на таку велику кам’яну плиту.
— Бездоганно збалансована, — пробурмотів Лео. — Це, я вам скажу, першокласна інженерія.
Дракон зрушив з місця. Він покрокував уперед, так наче повертався у власну домівку.
Лео переступив через ґанок, і двері почали зачинятися. На мить він запанікував, пригадавши ту далеку ніч у цеху, коли його мати замкнули в приміщенні. А якщо він тут застрягне? Але потім спалахнули вогні — поєднання флуоресцентних ламп та настінних смолоскипів. Коли Лео побачив печеру, то і думати забув про те, щоб колись її залишати.
— Фестусе, — пробурмотів він. — Що це за місце?
Дракон потупав досередини приміщення, залишаючи сліди в товстому шарі пилу, і скрутився на величезній круглій платформі.
Печера була розміром з авіаційний ангар. Тут стояли незліченні робочі столи, ящики для зберігання, уздовж стін були рядки дверей, схожих на гаражні, і сходи, що вели до вузьких платформ високо вгорі. І всюди спорядження: гідравлічні підйомники, зварювальні автомати, захисні костюми, пневматичні лопати, автонавантажувачі, і на додачу щось підозріло схоже на кімнату з ядерним реактором. На стендах висіли порвані та вицвілі креслення. А ще зброя, броня, щити — це місце переповнювало військове знаряддя здебільшого тільки частково закінчене.
Високо над головою дракона висів на ланцюгах старий, порваний, до того ж зацвілий прапор. Прочитати напис на ньому було майже неможливо, до того ж літери були грецькими. Але Лео чомусь розумів, що там написано «Бункер 9».
Чи це «9» значило те саме, що й будиночок Гефеста, чи дев’ять, тому що тут було ще вісім таких самих? Лео подивився на Фестуса, який згорнувся калачиком на платформі. І йому спало на думку, що дракон виглядав таким задоволеним, бо був удома. Його, напевно, сконструювали на цій платформі.
— Чи знають інші?
Запитання Лео не потребувало відповіді. Очевидно, це місце залишили багато десятиліть тому. Павутиння та пил були всюди. На підлозі не було жодних слідів, окрім його власних та величезних відбитків від лап дракона. Лео був першим у цьому бункері з часів... з дуже давніх часів. Дев’ятий бункер залишили з безліччю незакінчених проектів на столах. Зачинений і забутий, але чому?
Лео глянув на ману на стіні — бойовий план табору, але папір потріскався і пожовк, наче цибулинна лушпайка. Знизу була написана дата — 1864.
— Не може бути, — пробурмотів він.
А тоді він помітив креслення на сусідній дошці, і серце ледве не вистрибнуло з грудей. Він поспішив до робочого столика й втупився очима в малюнок, що майже вицвів до непізнання, — грецький корабель з декількох різних ракурсів. Бліді карлючки мовили: «ПРОРОЦТВО? НЕЯСНО. ПОЛІТ?».
Це був той самий корабель, що він бачив у своїх снах, — летючий корабель. Хтось намагався збудувати його тут чи принаймні схематично зобразив ідею. А потім його залишили, забули... пророцтво, що ще не настало. А найдавнішим було те, що кінець щогли був точнісінько таким, як той, що намалював Лео у п'ять років, — голова дракона.
— Схожий на тебе, Фестусе, — пробурмотів Лео. — Якось це моторошно.
Кінцівка щогли його бентежила, але в голові поставало забагато інших питань, щоб на цьому зациклюватися. Він торкнувся креслення, сподіваючись, що зможе взяти його для подальшого дослідження, але папір одразу тріснув, тож Лео залишив його у спокої. Він роздивився навколо в пошуках інших ключів до розгадки. Жодних човнів. Жодних деталей, що могли бути частиною цього проекту, але тут було ще так багато дверей і приміщень для вивчення.
Фестус фиркнув, наче хотів привернути увагу Лео і нагадати, що вони тут не на цілу ніч. Він мав рацію. До ранку залишилося декілька годин, а Лео зовсім забув про головне. Він урятував дракона, але на завданні той йому не допоможе. Потрібно щось летюче.
Дракон підштовхнув щось до нього — шкіряний пояс з інструментами, залишений біля монтажного майданчика. А потім запалив у очах червоні промені та спрямував їх до стелі. Лео подивився вгору, куди вказували прожектори, і скрикнув, коли впізнав форми предмета, що висів над ним у темряві.