Вона б перевдяглась, та не було у що. Решта таборян з будиночка Афродіти їй дещо запропонували (хіхікаючи за її спиною, вона була певна), але кожний з нарядів був навіть більш модним та сміховинним, ніж те, що було на ній.
І тепер, після жахливого сну, змін так само не відбулося. Зранку Пайпер зазвичай виглядала як зомбі, але зараз — зачіска, наче в супермоделі, і бездоганна шкіра. Навіть жахливий прищик під носом, що супроводжував її стільки днів, якому вона дала ім’я Боб, і той зник.
Вона заричала в розпачі та скуйовдила пальцями волосся. Марно. Воно тільки відскакувало на старе місце. Виглядала вона наче черокійська барбі.
З протилежного кінця будинку гукнула Дрю:
— Ох, дорогенька, воно не зникне. — Її голос линув з удаваним співчуттям. — Матусине благословення триватиме щонайменше день. Можливо, тиждень, якщо пощастить.
Пайпер стиснула щелепи: «Тиждень?»
Решта дітей Афродіти (приблизно дюжина дівчат і п’ятеро хлопців) самовдоволено посміхались і глузували над її стражданнями. Пайпер знала, що слід удавати байдужість, не дозволяти нікому розгнівати себе. Вона безліч разів мала справу з обмеженими й популярними дітлахами. Але тут усе було інакше. Ці були її братами та сестрами, хоч вона й не мала з ними нічого спільного. Та як узагалі Афродіті вдалось завести стільки дітей майже одного віку?.. Хоча це не її справа. Вона не хоче знати.
— Не хвилюйся, сонечко. — Дрю фарбувала губи яскравою помадою. — Уважаєш, що тобі тут не місце? Ми цілком із тобою згодні. Правду я кажу, Мітчеле?
Один з хлопців здригнувся.
— Е-е, авжеж. Звісно.
— Мм... Гм... — Дрю дістала туш і почала підфарбовувати собі вії. Усі інші мовчки спостерігали. — Ну добре, народе, п’ятнадцять хвилин до сніданку. Будиночок сам у собі не прибереться! А щодо тебе, Мітчеле, гадаю, ти засвоїв урок. Еге ж, солоденький? Отже, почергуєш сьогодні прибиральником, добренько? Покажи Пайпер, як це робиться, бо я маю передчуття, що незабаром і їй доведеться цим займатися — якщо вціліє на своєму завданні. А зараз усі мерщій до роботи! Час мені приймати ванну!
Усі почали метушитися, заправляти постіль та складати одяг, тоді як Дрю загребла косметичку, фен та пензлики й попрямувала до ванної кімнати.
Хтось усередині зойкнув, і назовні вилетіла дівчинка років одинадцяти, наспіх закутана в рушники та з незмитим шампунем на волоссі.
Двері зачинилися, і дівчинка почала плакати. Пара старших таборян почали її втішати й витирати з волосся бульбашки.
— Знущаєтеся? — промовила Пайпер до всіх. — Чому ви дозволяєте Дрю поводитися із собою таким чином?
Декілька дітлахів збентежено зиркнули на Пайпер так, наче були згодні, проте нічого не відповіли.
Таборяни продовжили працювати, хоч Пайпер і не розуміла, навіщо прибирати в будиночку, що так нагадував ляльковий. Рожеві стіни та білі віконні рами, пастельних тонів занавіски (блакитні та зелені), що, звісно, відповідали кольору простирадл та пір’яних подушок на всіх ліжках.
Хлопцям належав окремий рядок ліжок, відділений завісою, але їх частина будинку виглядала так само чисто й охайно, як у дівчат. У цьому відчувалося щось неприродне. Кожний таборянин мав дерев’яну похідну скриню біля підніжжя ліжка, підписану фарбою, і Пайпер припустила, що одяг у кожній скрині був охайно складений та впорядкований за кольорами. Єдиною крихтою прояву свободи було те, як мешканці прикрасили особистий простір біля ліжка. В усіх були прикріплені різні плакати з тими знаменитостями, що їм здавалися найбільш привабливими. У декого були ще й особисті світлини, однак здебільшого висіли актори, співаки і таке інше.
Пайпер сподівалася, що не побачить «ту саму афішу». Минув майже рік після виходу фільму, і вже, напевно, кожний мав розірвати той старий плакат і прикріпити щось нове. Однак дива не сталося. Вона помітила один, на стіні поруч із прикомірком, у центрі колажу з відомими серцеїдами.
Заголовок був кислотно-червоним: «Цар Спарти». Нижче афіша зображувала головного героя від колін — його оголену до пояса засмаглу шкіру, чітко окреслені грудні м’язи та шість кубиків пресу. Він був убраний лише в грецький військовий кілт та багряну накидку, а в руці тримав меч. Здавалося, його щойно натерли маслом. Коротке чорне волосся блищало, а суворим обличчям збігали цівки поту. Сумні темні очі дивились просто в об’єктив, наче мовляли: «Я вб’ю ваших чоловіків та одружусь із вашими жінками! Ха-ха!»