І це, звісно, дало Дрю змогу опанувати себе.
— Чудово, от ви й маєте! — втрутилась вона. — Сілена сказала те саме. Порушила звичай, закохалась у цього Бекендорфа і залишилася закоханою. Якщо цікава моя думка, саме через це все і скінчилось так трагічно для неї.
— Неправда! — пискнула Лейсі, але Дрю змірила її поглядом, і та заховалася серед інших.
— Певно, це має значення, — продовжила Дрю, — бо, Пайпер, сонечко, ти однаково не змогла б нікому розбити серце. А ця нісенітниця про те, що твій батько Трістан МакЛін, — це таке жебрання уваги.
Декілька дітей сумнівно кліпнули.
— Тобто він не її батько? — запитав хтось.
— Благаю. — Дрю закотила очі. — А зараз час снідати, народе. До того ж Пайпер потрібно починати своє завданнячко. Тож вирядіть її та випровадьте звідси геть!
Дрю розштовхала натовп, і всі заворушилися. Вона називала їх «сонечками» і «дорогенькими», але її тон давав чітко зрозуміти, що вона чекає підкорення. Мітчел та Лейсі допомогли Пайпер скласти речі. Вони навіть охороняли ванну кімнату, коли та зайшла всередину, щоб перевдягнутись у доречніший дорожній одяг. Поношені речі не були модними, дякувати богові: звичайні потерті джинси, футболка, зручна зимова куртка та похідні чоботи, що були їй в міру. Свій кинджал Катоптріс вона закріпила на ремені.
Коли Пайпер вийшла з ванної кімнати, то знову почувалася нормальною людиною. Інші таборяни стояли біля своїх ліжок, тоді як Дрю ходила навколо та все оглядала. Пайпер повернулась до Мітчела та Лейсі й лише губами промовила: «Дякую». Мітчел похмуро кивнув. Лейсі, усміхнувшись, заблищала всіма своїми брекетами. Пайпер сумнівалась, що Дрю коли-небудь хоч за щось їм дякувала. А ще вона помітила, що афішу з царем Спарти зім’яли та жбурнули в сміття. Наказ Дрю, без сумнівів. І хоча Пайпер нещодавно сама хотіла це зробити, зараз її це дратувало.
Побачивши її, Дрю знущально поплескала.
— Дуже гарно! Наша маленька мандрівниця знову вдягнена у звичне сміття. А тепер геть звідси! Не обов’язково з нами снідати. Щасти з... чимось. Бувай!
Пайпер підняла рюкзак на плече. Вона відчувала, що всі очі супроводжують її до дверей. Дівчина могла просто піти й забути про все це. Це було б так просто. Яке їй діло до цього будиночка, до цих обмежених дітей?
Тільки-от деякі з них спробували їй допомогти. Деякі навіть заступилися перед Дрю.
Біля дверей Пайпер розвернулася.
— Чуєте, усім вам зовсім не обов’язково слухатися наказів Дрю.
Інші діти засмикалися. Дехто глянув на Дрю, але та, здавалось, була занадто ошелешеною, щоб відповісти.
— Е-е... — спромігся один з них, — вона наша староста.
— Вона — деспот, — виправила Пайпер. — Ви здатні думати самотужки. Діти Афродіти заслуговують на щось більше, ніж це.
— Більше ніж це, — повторив один з дітлахів.
— Думати самотужки, — пробурмотів другий.
— Народе! — заверещала Дрю. — Не будьте тупими! Вона заговорює вас!
— Ні, — промовила Пайпер. — Я лише кажу правду.
Принаймні Пайпер здавалося, що в цьому річ. Вона не зовсім розуміла, як працюють ці заговори, однак їй не здавалось, що вона вкладає у свої слова якусь особливу силу. Їй не хотілось перемагати в суперечці, обманюючи когось. Це б робило її не ліпшою за Дрю. Пайпер усього лише говорила від щирого серця. До того ж, навіть коли б вона спробувала їх усіх заговорити, це не спрацювало б з тими, хто також на це здатний, на кшталт Дрю, так вона вважала.
Дрю глумливо вимовила:
— Може, ти й маєш трохи сили, пані кінозірко. Але ти нічогісінько не знаєш про Афродіту. Може, у тебе є чудові думки? Тоді яким має бути цей будиночок? Розкажи їм. А тоді, можливо, я розповім їм щось про тебе, га?
Пайпер хотіла зробити зворотний випад, та її лють обернулась на паніку. Вона була ворожою шпигункою, точнісінько як Сілена Боргард. Зрадниця від Афродіти. Дрю про це знала чи просто блефувала? Під лютим поглядом Дрю її впевненість починала руйнуватися.
— Не таким, — спромоглася Пайпер. — Афродіта не така.
Тоді вона відвернулась і вилетіла геть, перш ніж усі встигли помітити, що вона зашарілася.
Позаду неї реготала Дрю.
— Не таким? Ви це чули, народе? Та вона й уявлення не має!
Пайпер пообіцяла собі, що ніколи в житті не повернеться до цього будиночка. Вона покліпала очима, щоб здихатись сліз, і помчала крізь галявину, без жодного уявлення, куди саме... доки не побачила дракона, що стрімголов спускався з небес.
XVI ПАЙПЕР
— Лео? — скрикнула Пайпер.
Авжеж, це був він, верхи на велетенській смертоносній машині та з посмішкою, наче в божевільного. Ще до того, як він приземлився, у таборі зчинилася тривога. Пролунав горн. А сатири почали верещати: «Не вбивай нас!» Половина табору вибігла з будиночків — хто в піжамах, хто в броні. Дракон сів посеред галявини, і Лео загорланив: