Лео скористався віжками, щоб скерувати дракона в небо, так наче робив це все своє життя. Металеві крила працювали бездоганно, і незабаром узбережжя Лонг-Айленду перетворилося на нечітку лінію позаду них. Вони пролетіли через Коннектикут і піднялися в сірі зимові хмари.
Лео усміхнувся до них.
— Круто, еге ж?
— А якщо нас помітять? — запитала Пайпер.
— Туман, — мовив Джейсон. — Він не дає змоги смертним бачити все чарівне. Якщо вони нас помітять, то, ймовірно, вважатимуть, що це маленький літак або ще щось.
Пайпер озирнулась через плече.
— Ти впевнений?
— Ні, — визнав він. А потім Пайпер побачила, що він стискає в руці світлину — зображення дівчини з темним волоссям.
Вона питально подивилася на нього, але він зашарівся і поклав світлину до кишені.
— У нас непоганий темп. Швидше за все, дістанемось туди сьогодні ввечері, — додав він.
Пайпер цікавило, хто та дівчина на світлині, однак запитувати вона не хотіла. Сам він не хоче їй розказувати, і це не на добре. Може, він пригадав щось зі свого минулого життя? На тій світлині його справжня дівчина? «Припини це, — подумала вона. — Ти робиш собі тільки гірше».
Вона поставила безпечніше запитання.
— Куди ми летимо?
— Шукати бога північного вітру, — відповів Джейсон. — І переслідувати грозових духів.
XVII ЛЕО
Лео був сповнений захвату.
Ті вирази облич, коли він влетів на драконі в табір? Неперевершено! Здавалось, що у його братів та сестер щелепи повідпадають.
Фестус теж молодчага. Не підпалив жодного будиночка і не з’їв жодного сатира, хоч і накрапав трохи мастила з вуха... Гаразд, купу мастила. Але над цим Лео попрацює згодом.
Так, він не скористався можливістю розповісти всім про «Бункер 9» чи схему летючого човна. Йому потрібен якийсь час, щоб усе це ретельно обміркувати. Розповість, коли повернеться.
«Якщо повернусь», — подумала якась його частина.
Та ну, авжеж, повернеться. Він здобув у бункері добрячий чарівний пояс з інструментами, а на додаток ще купу крутих речей, що тепер ховалися в його рюкзаку. Головне — з ним був вогнедишний, зовсім трошки дірявий дракон. Що може піти не так?
«Ну, контрольний диск може зламатися, — припустила його песимістична частина. — Фестус може тебе з’їсти».
Ну добре, дракон не був таким справним, як удав Лео. Він працював усю ніч, щоб приєднати ці крила, однак не знайшов у бункері жодного додаткового драконового мозку. Але ж час обмежений! Три дні до сонцестояння. До того ж Лео досить непогано почистив диск. Більшість зі схем досі були працездатними. Головне, щоб вони просто трималися вкупі.
Його поганий бік почав думати: «Добре, але якщо...»
— Стули пельку, — промовив Лео вголос.
— Що? — запитала Пайпер.
— Нічого, — відповів він. — Важка ніч. Гадаю, у мене галюцинації. Усе добре.
Сидячі попереду, Лео не бачив їхні обличчя, але з мовчання зробив висновок, що його друзі не в захваті від їздця, який не спав усю ніч та ще й галюцинує.
— Жарт, — Лео вирішив, що не завадить змінити тему. — Тож який план, друзяко? Ти казав щось про ловлю вітру, чи пускання вітру, чи що там?
Поки вони летіли над Новою Англією, Джейсон виклав їм план дій: по-перше, треба знайти якогось хлопця на ім’я Борей і допитати його...
— Його звуть Борей? — Лео мусив втрутитися. — Він що, бог борців?
— По-друге, — продовжив Джейсон, — треба знайти тих вентусів, що напали на нас у Великому каньйоні...
— Можемо ми їх просто грозовими духами називати? — запитав Лео. — Слово «вентус» нагадує мені про вентилятор.
— По-третє, — закінчував Джейсон, — треба з’ясувати, кому грозові духи служать, щоб відшукати Геру та звільнити її.
— То ти хочеш відшукати Ділана, того гидкого грозового типа, навмисно, — мовив Лео. — Хлопчину, який жбурнув мене з оглядового майданчика й засмоктав тренера Хеджа в хмари.
— От, мабуть, і все, — Джейсон підсумував. — Хоча... ще з цим якось пов’язана вовчиця. Але, гадаю, вона неворожа. Вона, швидше за все, не з’їсть нас, принаймні якщо ми не викажемо слабкість.
Джейсон розповів їм про свій сон — про велику загрозливу Вовчицю-мати і спалений будинок з кам’яними шпилями, що росли з басейну.