Лео повернувся до друзів.
— Обожнюю цих хлопців. Летимо за ними?
Джейсон та Пайпер не здавалися захопленими.
— Мабуть, — вирішив Джейсон. — Усе ж таки ми тут. Однак, цікаво, чому Борей нелюб’язний до відвідувачів.
— Та то він просто з нами не зустрічався. — Лео присвиснув. — Фестусе, за тими ліхтариками!
Коли вони наближалися, Лео почав хвилюватися, що вони вріжуться в башту. Бореади прямували точнісінько в зелене вістря і не збавляли швидкості. А тоді частина похилого даху з’їхала вбік і відкрила вхід, що, безперечно, був достатньо широким для Фестуса. Зверху та знизу вишикувались бурульки, схожі на криві зуби.
Вони приземлились у місці, яке, певно, було номером люкс, тільки от повністю вкритим кригою. У вестибюлі були куполоподібна стеля в сорок футів заввишки, величезні задраповані вікна та розкішні східні килими. Сходи в кінці кімнати вели до іншої, не менш масивної зали та безлічі коридорів, що розходились ліворуч та праворуч. Тільки через кригу краса кімнати здавалась трохи моторошною. Коли Лео з’їхав зі спини дракона, килим під його ногами затріщав. Меблі також укривав тонкий шар криги. Завіски не ворушилися, бо затверділи від холоду, а крізь обмерзлі вікна проходило химерне бліде світло сонця, що сідало. Навіть стеля вкрилася бурульками. А щодо сходів, то Лео був певен, що зламає собі шию, якщо спробує ними піднятися.
— Хлопці, — сказав він, — полагодьте тут термостат, і я охоче сюди переїду.
— А я ні, — Джейсон збентежено поглянув на сходи. — Щось тут не так. Щось там угорі...
Фестус здригнувся та фиркнув полум’ям. На його лусках почала утворюватися крига.
— Ні, ні, ні, — поквапився до них Зет, хоча, як йому вдавалось ходити в цих гострокінцевих туфлях, Лео не мав уявлення. — Дракона ви повинні вимкнути. Не можна, щоб тут був вогонь. Тепло псує моє волосся.
Фестус заревів, а його зуби-свердла почали обертатися.
— Тихо-тихо, хлопчику! — Лео повернувся до Зета. — Дракон трошки хворобливо сприймає загальне поняття «вимкнення». Але в мене є краще рішення.
— Вбити? — припустив Кал.
— Ні, друзяко! Припинив би ти вже ці балачки про вбивання. Просто зачекайте.
— Лео, — схвильовано промовила Пайпер, — що ти...
— Дивись і вчись, королево краси! Коли я лагодив Фестуса вчора вночі, знайшов безліч усяких кнопок. Деякі роблять таке, що краще й не знати. Але деякі... А, от воно де.
Лео просунув пальці за передню лапу дракона. Потягнув за якийсь важіль, і дракон здригнувся з голови до ніг. Усі відступили, тоді як Фестус почав згортатися, наче оригамі. Бронзова броня склалася вкупу. Шия та хвіст втягнулись у тіло. Крила згорнулися, а тулуб почав стискатися, поки не перетворився на прямокутний металевий зливок, розміром з невеличку валізу.
Лео спробував його підняти, але штукенція важила не менше, ніж шість мільярдів фунтів.
— Е-е... гаразд. Стривайте. Так... ага.
Він натиснув на іншу кнопку. Зверху вискочила ручка, а знизу клацнули коліщатка.
— Та-дам! — оголосив він. — Найважча у світі ручна валіза.
— Це неможливо, — промовив Джейсон. — Щось настільки велике не могло...
— Стій! — наказав Зет. Він та Кал, обидва оголили свої мечі й люто витріщилися на Лео.
Лео здійняв руки.
— Гаразд... що я такого накоїв? Охолоньте, хлопці! Коли це так вас турбує, то мені не обов’язково брати дракона, як валізу...
— Хто ти? — Зет тицьнув вістрям меча Лео в груди. — Дитя Південного Вітра, що шпигує за нами?
— Що? Ні! — мовив Лео. — Син Гефеста. Дружній коваль, нікому жодної шкоди!
Кал заричав і нахилився обличчям до Лео — упритул він безперечно не був вродливішим, зі своїми синцями на очах та потрощеними зубами.
— Чую вогонь, — сказав він. — Вогонь — це зло.
— О, — серце Лео закалатало. — Еге, ну... мій одяг начебто підпалений, і я працював з мастилом, і...
— Ні! — Зет відштовхнув Лео назад на вістря меча. — Ми чуємо вогонь, напівбоже. Ми припустили, що це був скрипучий дракон, але дракон тепер — валіза. І я досі чую вогонь... від тебе.
Коли б не три градуси в пентхаусі, Лео б почав пітніти.
— Агов... слухай... я не знаю... — Він глянув у розпачі на друзів. — Допоможете трошки?
Джейсон уже тримав золоту монету в руці. Він зробив крок уперед, дивлячись на Зета.
— Слухай, це якась помилка. Лео не якийсь ваш вогняний хлопець. Скажи їм, Лео. Скажи, що ти не вогняний хлопець.
— Е-е...
— Зет? — Пайпер знову спробувала запаморочливу усмішку, хоч виглядала занадто схвильованою та змерзлою, щоб це здійснити. — Ми всі тут друзі. Сховайте ваші мечі та нумо поговоримо.